Гаррі Поттер і таємна кімната

Зчинилася невеличка бійка, бо ніхто не хотів, щоб йому дісталися ті навушники, які були рожеві й пухнасті.

— Коли я скажу їх одягнути, кожен має пересвідчитися, що його вуха цілковито закриті, — наказала професорка Спраут. — Я дам вам знак, коли буде безпечно їх зняти. Що ж, надягайте навушники!

Гаррі швиденько надягнув. Не стало чути жодного звуку. Професорка Спраут закрила свої вуха рожево-пухнастими навушниками, підкотила рукави мантії, міцно вхопила одну рослинку і щосили її смикнула.

Гаррі здивовано вигукнув, хоча його ніхто й не почув.

Замість коріння з-під землі вигулькнуло крихітне, брудне і вкрай бридке немовля. Листя росло в нього просто з голови. Воно мало блідо-зелену поцятковану шкіру і виразно лементувало як навіжене.

Професорка Спраут видобула з-під столу великий квітковий горщик і посадила мандрагору в темний вологий компост. З горщика виднівся тільки пучечок листя.

Професорка Спраут витерла руки, дала всім знак і зняла навушники.

— Оскільки наші паростки мандрагори зовсім маленькі, то їхні крики ще не смертельні, — спокійно мовила вона, ніби й не робила нічого незвичайного, а просто поливала бегонію. — Проте їхні верески таки можуть відключити вас на кілька годин, а я не думаю, що вам хотілося б саме так відзначити перший день у школі.

Отож прошу пересвідчитися, що навушники щільно прилягають до вух. Я дам вам знати, коли урок закінчиться.

По четверо на кожну тацю… Горщиків вистачить для всіх… Компост ось тут у мішках… І будьте обережні з Отруйними Щупальцями, бо в них прорізаються зубки.

З цими словами вона ляснула рукою по колючій темно-червоній рослині, яка втягла назад свої довгі щупальця, що крадькома підповзали до плечей професорки.

До Гаррі, Рона й Герміони приєднався кучерявий гафелпафець, якого Гаррі знав на обличчя, але ще ніколи з ним не розмовляв.

— Джастін Фінч-Флечлі, — бадьоро відрекомендувався той, потиснувши Гаррі руку. — Вас, звичайно, я знаю. Ти відомий усім Гаррі Поттер, ти Герміона Ґрейнджер, завжди найкраща учениця, — Герміона засяяла, коли він і їй потиснув руку, — а ти Рон Візлі. То це була твоя летюча машина?

Рон навіть не усміхнувся. Він ще й досі не міг забути ревуна.

— Цей Локарт класний, правда? — захоплено сказав Джастін, наповнюючи горщик компостом із драконячих какульок. — Страшенно відважний. Ви читали його книжки? Я помер би зі страху, якби на мене в телефонній будці напав перевертень, а він був незворушний і — раз! Просто фантастика!.. Знаєте, мене вже були записали до Ітон-ського коледжу, але я дуже радий, що опинився саме тут. Звичайно, мама спочатку була трохи розчарована, але коли я змусив її перечитати Локартові книжки, думаю, вона почала розуміти, як корисно буде мати в родині чарівника з фаховою освітою.

Далі вони вже не мали нагоди багато розмовляти. Одягли навушники й зосередилися на мандрагорах. Дивлячись на професорку Спраут, можна було подумати, що це справа легка, але то тільки так здавалося. Мандрагори не хотіли вилазити з землі, але й назад залізати не хотіли. Вони звивалися, брикалися, розмахували гостренькими кулачками і скреготіли зубками; Гаррі витратив майже десять хвилин на те, щоб запхати в горщик один надто товстий екземпляр.