Гаррі Поттер і таємна кімната

— Мені здається, ви не зовсім справедливі. Професор Дамблдор явно вважав його найкращим претендентом на цю посаду.

— Він був єдиним претендентом на цю посаду, — сказав Геґрід, частуючи їх цукерками з патоки, а Рон тим часом натужно кахикав над мискою. — Одним-однісіньким. Щораз важче знайти якогось учителя для темних мистецтв. Ніхто, видиш, не хоче обіймати ту посаду. Гадают, що вона приносит біду. Ніхто на ній довго си не затримав… Ну, а тепер розказуйте, — Геґрід махнув головою на Рона, — кого він хотів заклясти?

— Мелфой обізвав Герміону. Це було якесь погане слово, бо всі просто подуріли.

— Дуже погане, — хрипко озвався Рон. Блідий і зіпрілий, він з'явився з-під столу. — Мелфой обізвав її бруднокровкою…

Рон знову нахилився над мискою, відчувши наплив іще однієї хвилі слимаків. Геґрід обурився.

— Не може бути! — гаркнув він.

— Це правда, — підтвердила Герміона. — Але я не знаю, що це означає. Хоча, звісно, слово брутальне.

— Це, мабуть, найпідліша образа, яку він міг вигадати, — простогнав, підводячись, Рон. — Бруднокровцями називають тих, хто народився серед маґлів, тобто не мав батьків-чарівників. Є такі чарівники — наприклад, родина Мелфоїв — хто вважає себе кращими за всіх, бо вони, як то кажуть, чистокровні. — Рон знову відригнув, і йому на долоню впав ще один слимак. Він кинув його в миску і повів далі: — Але всі ці поділи нічогісінько не означають. Ось візьміть Невіла Лонґботома — він чистокровний, але не знає навіть, яким боком ставити казана.

— Вони ще си не вигадали такого закляття, якого не могла б наслати наша Герміона, — гордо сказав Геґрід, змусивши її густо почервоніти.

— Як гидко, коли когось так обзивають! — сказав Рон, витираючи тремтячою рукою зіпріле чоло. — Кров, бачите, нечиста! Проста кров. Це жах! Але ж більшість сучасних чарівників — покручі. Коли б ми не одружувалися з маґлами, то вже давно повимирали б.

Рон ригнув і знову схилився під стіл.

— Видиш, Роне, я тебе не звинувачую, що ти си намагав його заклясти, — голосно сказав Геґрід, бо в миску знову хлюскали слимаки. — Але, може, то й файно, що твоя паличка поцілила в тебе. Уявіт, що б то було, якби до школи приперси Луціус Мелфой, бо ти закляв його сина. А так ти бодай не матимеш клопоту.

Гаррі хотів зауважити, що важко придумати гірший клопіт, ніж блювання слимаками, але не міг нічого сказати, бо його щелепи безнадійно зав'язли в Геґрідових цукерках із меляси.

— Гаррі, — озвався раптом Геґрід, ніби йому сяйнула якась несподівана думка, — маю си до тебе одну справу. Чув, що ти роздаєш свої знимки з автографами. А чого я й досі такої не маю?

Розлючений Гаррі ледве розціпив свої зуби.

— Я не роздавав жодних фоток! — палко заперечив він. — Якщо Локарт і досі плете такі дурниці…