Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
Запала лунка тиша. Червоний конверт випав Ронові з рук, спалахнув вогнем і обернувся на попіл. Гаррі й Рон заціпеніли, немов їх щойно накрило хвилею. Хтось засміявся, і помаленьку всі знову загомоніли.
Герміона закрила книжку "Вакації з вампірами" і глянула на Ронову потилицю.
— Ну, Роне, не знаю, на що ти сподівався, але…
— Тільки не кажи, що я заслужив це, — урвав її Рон.
Гаррі відсунув свою кашу. Його гризло сумління. Містера Візлі будуть допитувати на роботі. Після всього, що містер і місіс Візлі зробили для нього цього літа…
Та часу перейматися цим не було: професорка Макґонеґел обходила ґрифіндорський стіл, роздаючи всім розклад уроків. Гаррі узяв свій розклад і побачив, що сьогодні першим уроком буде гербалогія разом із гафелпафцями.
Гаррі, Рон і Герміона вийшли із замку, проминули овочеві грядки й попрямували до оранжерей, де росли магічні рослини. Ревун зробив принаймні одну добру справу: Герміона вважала, що хлопців покарано достатньо, тож знову була з ними привітна.
Коло оранжерей вони побачили решту однокласників, які чекали на професорку Спраут. Тільки-но Гаррі, Рон і Герміона приєдналися до них, як професорка з'явилася на галявині в супроводі Ґільдероя Локарта. Руки професорки Спраут були забинтовані, і Гаррі знову відчув докори сумління, побачивши вдалині Войовничу Вербу з перев'язаними гілками.
Професорка Спраут була маленькою присадкуватою чарівницею в полатаному капелюшку, з-під якого постійно розвівалося волосся; її одяг був завжди вимащений землею, а стан її нігтів одразу примусив би зомліти тітку Петунію. Натомість Ґільде-рой Локарт був у бездоганній бірюзовій мантії, а його золотаве волосся виблискувало з-під оздобленого золотом бірюзового капелюха, що елегантно височів на голові.
— О, вітаю вас! — вигукнув осяйний Локарт, звертаючись до учнів. — Я щойно показав професорці Спраут, як треба лікувати Войовничу Вербу! Тільки не подумайте, що я краще за неї знаю гербалогію! Просто під час моїх мандрів мені вже траплялися такі екзотичні рослини…
— Діти, сьогодні третя оранжерея! — оголосила професорка Спраут, явно незадоволена і не така бадьора, як завжди.
Учні зацікавлено загомоніли. Досі вони працювали тільки в першій оранжереї, а в оранжереї номер три були значно незвичніші й небезпечніші рослини. Професорка Спраут витягла з-за пояса великого ключа й відчинила двері. На Гаррі війнуло духом землі та добрив, змішаним із густими пахощами якихось величезних, завбільшки з парасольку, квітів, що звисали зі стелі. Він уже зібрався заходити туди слідом за Роном і Герміоною, як його зупинила Локартова рука.
— Гаррі! Я б хотів тебе на одне слово. Професорко Спраут, ви не заперечуєте, якщо він запізниться на кілька хвилин?
Судячи з того, як спохмурніла професорка Спраут, вона таки заперечувала, але Локарт додав:
— Ну, от і гаразд, — і просто перед її носом зачинив двері до оранжереї.
— Гаррі, — заговорив Локарт, похитуючи головою, а його великі білі зуби виблискували під сонцем. — Гаррі, Гаррі, Гаррі!
Гаррі мовчав, цілковито збентежившись.
— Коли я почув… Звичайно, це моя провина. Я мало не копнув сам себе.
Гаррі не розумів, про що йдеться. Хотів запитати, але Локарт уже говорив далі:
— Не знаю, чи був я колись ще дужче вражений! Полетіти в Гоґвортс машиною! Ну, звісно, я відразу збагнув, чому ти це зробив. Шикарна реклама, Гаррі! Гаррі, Гаррі!
Неймовірно, як він умів виставляти напоказ кожен зі своїх бездоганних зубів навіть тоді, коли мовчав.
— Я дав тобі відчути смак реклами, правда? — поцікавився Локарт. — Заразив тебе цією ідеєю.
Ти потрапив зі мною на першу сторінку газети й не міг дочекатися наступної нагоди.
— Ой! Ні, пане професоре, розумієте…
— Гаррі, Гаррі, Гаррі! — схопив його Локарт за плече. — Я розумію. Природна річ — прагнути більшого, коли скуштував уперше, і я сам винен, що почастував тебе цим трунком, який ударив тобі в голову, але зрозумій, юначе: не можна літати машинами тільки задля того, щоб привернути до себе увагу. Вгамуйся трохи, гаразд? Матимеш для цього купу часу, коли подорослішаєш. Так-так, я знаю, що ти думаєш! "Добре йому казати, бо він і так всесвітньо відомий чарівник!" Але, коли я мав дванадцять, я теж був ніким, як і ти тепер. Фактично, я взагалі був пустим місцем! Бо про тебе хоч трохи чули, правда? Вся ця пригода з Тим-Кого-Не-Можна-Називати! — Локарт глянув на шрам-блискавку на Гарріному чолі. — Знаю, знаю, що це далеко не те, що п'ять разів поспіль вигравати, як я, приз "Відьомського тижневика" за найчарівнішу усмішку, але це вже початок, Гаррі, це початок!