Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Зі свого боку Максим Горький для рятування потерпілих від голоду зібрав у Москві відповідну групу визначних громадян із некомуністичним чи неполітичним минулим.

АДА та пов'язані з нею організації годували понад 10,4 млн чоловік, а інші організації — ще майже 2 млн (загалом — близько 12,3 млн).

Голод траплявся в Росії й раніше — в 1881, 1906, 1911 рр., але жоден із них ні за своєю глибиною, ні за масштабами не зачепив такої великої маси населення. В найгіршому з минулих випадків число селян, неспроможних роздобути досить насіннєвого зерна, не перевищувало З млн, а в 1921 р. кількість таких селян становила 13 млн.

Американська комісія надання допомоги Росії нарахувала в 1922 р. близько 3 млн безпритульних дітей (і ще двом мільйонам загрожувала небезпека голодної смерті вдома); з них 1,6 млн перебували в постійних чи тимчасових дитячих закладах, а 1,5 млн харчувалися за рахунок закордонних добродійних організацій.

Однак навіть за цих трагічних умов із боку радянського уряду простежувалася тенденція залишити українське селянство без допомоги. І це при тому, що, згідно із звітом Ліги Націй, радянські офіційні статистичні дані показали в Україні в першій половині 1922 р. 800 тис. смертей від голоду та спричинених ним хвороб (ці цифри не стосувалися деяких найбільш потерпілих місцевостей). За офіційними повідомленнями АДА, голод в Україні спочатку приховували, «оцінюючи кількість урожаю удвічі більше від кількості, визначеної місцевими органами влади». Американські організації не допускалися в уражені голодом райони республіки. Як зазначав американський автор Г. Фішер у своїй книжці «Голод у Радянській Росії, 1919—1 9 22» (Нью-Йорк, 1927), «московський уряд не тільки не спромігся повідомити Американську допомогову організацію про становище в Україні, як він це зробив щодо значно віддаленіших районів, але й умисно перешкоджав будь-якій спробі американців вступити в контакт з Україною…». В період між 1 серпня 1921 р. і 1 серпня 1922 р. з України вивезли в інші місця 10,6 млн ц зерна. Врешті-решт АДА таки дозволили діяти в Україні. Це сталося у квітні — червні 1922 р. — у розпал голоду, коли, як висловився голова ВЦВК М. Калінін, «тисячі вже вмирали, а інші тисячі приготувалися до смерті». Ознайомившись із ситуацією, представники АДА висловили «подив» із приводу того, що вантажні вагони з харчовими продуктами надсилають із Києва й Полтави «за сотні миль» голодуючим Поволжя, замість того, щоб відправити їх за якусь пару десятків миль — до Одеси чи Миколаєва, де теж лютував голод. За звітом Ліги Націй, аж лише в січні 1922 р. Донецька губернія одержала дозвіл припинити вивезення харчів.