Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
Кажучи це. Роверандом думав про Морського Змія та про акулячий хвіст, але (на щастя) Артаксеркс вирішив, що йдеться про подерті штани.
— Ходімо, ходімо! — мовив він. — Забудьмо про минуле. Що менше сказано, то швидше все владнається чи залатається. Гкдаю, для нас обох буде найкраще разом повернутися додому.
— Але ж, будь ласка, пане Артаксерксе, — сказав Роверандом, — чи не могли би ви повернути мені мій нормальний розмір?
— Аякже! — погодився чаклун, радіючи, що залишився бодай хтось, хто вірить у його здатність що-небудь зробити. — Аякже! Проте тут, унизу, тобі найзручніше та найбезпечніше бути саме таким, який ти е. Нумо спершу виберімося звідсіля! Бо я дійсно по-справжньому заклопотаний зараз.
Він таки був дійсно і по-справжньому заклопотаний. Артаксеркс подався до майстерень і зібрав усі особисті речі, відзнаки, символи, пам'ятні записки, книги рецептів, чарівні еліксири, прилади, торбинки та пляшечки з різноманітними чарами. Спалив те, що могло горіти, у водонепроникному горні, а решту витрусив у сад позаду палацу. Після того в саду почали коїтися неймовірні речі: всі квіти знавісніли, городина перетворилася на монстрів, а риби, які живилися нею, ставали морськими червами, морськими котами, коровами, левами, тиграми, дияволами, морськими свинями, дюгонями, головоногими, ламантинами та каламітами або ж просто труїлися; примари, видіння, замішання, ілюзії та галюцинації просто-таки заполонили те місце, тож ніхто в палаці не мав спокою і всім його мешканцям довелося переїхати. Правду кажучи, спекавшись самого чарівника, вони почали шанувати його ймення Але то було вже згодом. А тоді вони голосно вимагали, щоби він забирався геть.
Зібравшись. Артаксеркс попрощався з морським королем — досить прохолодно; навіть морські дітлахи, здавалося, не вельми зважали на матове відбуття, адже він майже завжди був чимось заклопотаний, і нагоди попускати бульбашки (як-от та, про яку я розповідав) випадали рідко. Декотрі з його незліченних зовиць намагалися бути ввічливими, особливо у присутності пані АртаксерксовоІ; проте насправді всі тільки й чекали, коли він нарешті виїде за ворота, а вони зможуть надіслати примирливе послання Морському Змієві: «Ваша Величносте, прикрий чарівник забрався геть і вже не повернеться. Благаємо, спіть собі!»
Пані Артаксерксова, звісно ж, пішла разом із чоловіком. Морський король мав стільки доньок, що міг позбутись однієї — надто десятої, — не вельми тим переймаючись. Отож, він дав їй клуночок коштовностей, супроводив мокрим поцілунком перед порогом і повернувся на свій трон. Але всі інші дуже банували за нею, зокрема безліч П морських племінниць і племінників, котрі, до того ж, не хотіли втрачати Роверандома.
Найбільше шкодував, почуваючись найпечальнішим, морський песик:
— Щойно зберешся до моря, дай мені знати, — сказав він, — я випливу і бодай погляну на тебе.
— Я не забуду про це! — відповів Роверандом, і вигнанці пішли.
Найстарший кит уже чекав на них. Роверандом умостився на колінах пані Артаксерксової, і — щойно всі розмістилися — подорожні рушили в путь.
Морський народ дуже голосно сказав:
— Прощавайте!
— Гарно позбулися поганого сміття, — додали моряни тихо, проте не настільки, щоби їх не почули; так завершилась Артаксерксова служба на посаді Тихоокеанського й Атлантичного Мага.
Мені не відомо, хто відтоді чаклував для морських мешканців. Ґадаю, старий Псаматос і Місячанин розділили ці обов'язки поміж собою, адже вони здатні досконало їх виконувати.
Кит пристав до суходолу на тихому узбережжі, далеко — дуже далеко — від Псаматосової бухти; Артаксерксові вельми залежало, щоби було саме так. Кит і пані Артаксерксова там і залишились, а чарівник (із Роверандомом у кишені) пройшов кілька миль до найближчого приморського містечка, щоби Якщо ж він не помилився старий костюм, зелений капелюх та дрібку Якщо ж він не помилився Якщо ж він не помилився обмін на чудовий вельветовий костюм (він спричинив фурор на вулицях). А ще він купив Інвалід не крісло для пані Артаксерксової (не забувайте, що вона мала хвоста).
— Перепрошую, пане Артаксерксе, — вкотре почав Роверандом, коли того пообіддя вони знову сиділи на пляжі.
Чарівник димів люлькою, притулившись спиною до кита, й виглядав значно щасливішим, аніж тривалий час перед тим, І геть не заклопотаним.
— То як щодо того, щоби повернути мені нормаль ну подобу, коли ваша ласка? І звичний розмір також, дуже прошу!
— О, гаразд, гаразді — відказав Артаксеркс. — Я саме подумував про те, щоби подрімати, перш ніж узятися до якоїсь роботи. Однак я не проти. Покінчімо з цим! Де моя… — він замовк на півслові.