Викрадення в Тютюрлістані

Третій був колишній будівничий, Гілярій Кутик. Вже троє поколінь Кутиків жили надією, що в Скупицях почнеться якась будова. З цим останнім із Кутиків мали згаснути і рід, і надія.

Отож одного вечора Коркотяг, Кровоточій і Кутик зійшлися та й поклали, обтерши болото з ніг своїх, негайно податись у широкий світ. Так і зробили.

Після восьмиденних мандрів зустрілись їм повози театру Віллі Шекспіра, що повертався з Тулеби. Маестро так кохався в різних жорстокостях, що порадив їм — він запевняв, буцімто цього вимагає справедливість, — стати розбійниками (звісно, коли трохи підхарчаться й піддужають), щоб одержувати належну їм частину суспільного прибутку. Він таки й спорядив їх, щедро наділивши театральним реквізитом: капелюхами, пістолями, алебардами та вірьовками.

Так виникла Спілка Запопадливих Пасічників. Францішек Кровоточій прибрав ім’я Грізний Гуляйнога. Кутик запустив довжелезні вуса, які натирав воском, і вони стирчали врізнобіч, мов дві рапіри. Маленькі пташки навіть сідали на них, думаючи, що то гіллячки, і своїм безжурним щебетом псували грізний вигляд ватажка розбійників.

— Коли я з ними здибався, вони саме готувалися вибирати мед, — сказав півень.

— Мед ми вибираємо звичайно двічі на рік, — пояснив Коркотяг.

— І вам це завжди вдається?

— Завжди… Робимо це так: ззаду карети прив’язуємо дірявий мішок з мідяками і чвалом їдемо через Скупиці, а ці зажери кидаються нам навздогін, б’ючись за кожен грошик. Женуться за каретою день або два, а ми тим часом спустошуємо хати й вибираємо зі сховків накопичене золото.

— Але хіба ж так можна?

— По-перше, ми це робимо з педагогічних міркувань, щоб вилікувати їх від мерзенної вади — скупості. По-друге, половину взятку ми завжди віддаємо бідним, саме тим, кому вони ніколи б не допомогли. Ви ж учені, пані, — звернувся він до Хитрусі, — знаєте, що кожне королівство тримає при скарбниці таких чародіїв, котрі вміють за допомогою кількох заклять підскубти шановних громадян.

— Панове, друга година, час рушати!..

— А ми ось якраз бідні, — нагадав Мишібрат.

— Ну то раджу вам зачекати, поки ми скінчимо вибирати мед, тоді одержите сповна свою частку. Хіба що дуже поспішаєте…

— Грошей нам не треба, дайте тільки чого-небудь попоїсти, — квоктав півень, витягаючи дзьоба до клунків на даху карети.

Юлій Коркотяг спритно вискочив на дах, порозстібав ремені й вийняв із кошика хлібину, три лікті ковбаси, півпирога зі сливками і обплетений рогозом бутель соку.

— Кому пора їхати… — зітхнув Гуляйнога.

— …тому треба перекусити, — доказала Хитруся, вправно роблячи бутерброди.

Всі наминали, аж за вухами лящало.

Карета, глухо туркотячи, вже в’їжджала в туманне провалля поміж хатами Скупиць. З брязкотом сипались мідяки проти західного сонця. Двоє Пасічників кралися задвірками, очікуючи, коли село спорожніє, а Коркотяг, сидячи на передку, цьвохкав батогом і виспівував на все горло: