Викрадення в Тютюрлістані

— А це що? — вигукнула, підносячи його над головою.

Тепер уже вона стала командувати збентеженим Мишібратом. Звеліла розпалити вогнище, і ось уже яйце пеклося в попелі.

— Я давно мала підозру, що він за нашою спиною об’їдається. Коли думає, що ми спимо, вічно шарудить своїм вузликом. От бачиш, який підлий цей жовніряка, — і не подумав поділитися з нами…

— Не може цього бути, я ж його знаю.

— Пхе, я його знаю краще, — Віолінка показала рукою на яйце в попелі. — У цьому він весь— себелюб і хвалько!

— Ні, я ніколи в це не повірю, — захищав приятеля Мишібрат.

— Ну то й не вір! А ти яке любиш — м’якеньке чи круте?

— М’якеньке, — соромливо прошепотів кіт.

Над кволим вогником зі жменьки торішніх трав та гіллячок у хмарне небо курів гіркий дим.

— Не обертайтеся, — почувся позад них благальний голос, потім шурхіт і тихий плач.

— Хто там? — здригнулась Віолінка.

— Це ти, Хитрусю? — здивувався наїжачений Мишібрат.

— Мене пограбували, — захлипала лисичка. Вона була майже гола, тільки сяк-так прикрилась великими лопушинами. Хвіст, рожевий, безшерстий і тонкий, як у пацюка, сховала за спиною.

— Та на неї ж гидко глянути!

— Хтось вистрілив у мене, коли я збирала для вас гриби…

— Не плач, Хитрусю, ми купимо тобі шубу в першого-ліпшого барана.

— Що ж то за лис у баранячій шкури! — Хитруся аж пересмикнулася.

Але це були тільки втішливі слова, бо хоч барани й легко розлучаються зі своїми кожухами, друзі не мали ані гроша. Навіть їсти було нічого.

А яйце?

Воно лежало в теплому попелі, вигрівалося, хоч хмизу більш не підкидали і вогонь погас.

— Коли б хоч капрал був! — простогнала Хитруся, в розпачі ламаючи лапки. — Як же я покажусь на очі людям?

— Про Пиптя помовка, а Пипоть тут! — вигукнув півень, виходячи з-за дерева, слідом чвалав бородань з буряковим носом, а над ним хмарою вилися метелики.

— Це він! — скрикнула Хитруся і чкурнула в зарослий лопухами рів.

— Стій, Хитрусю! Хитрусенько! — покликав півень, вимахуючи рудою шубкою.

Королівна стояла, роззявивши рота. Ніхто не помітив, як це сталося, просто щось майнуло. — і Хитруся вже сиділа у своїй пухнастій шкурі. А отой грізний муж тиснув їй лапку, занурюючи її раз по раз у буйні хвилі своєї бороди, і звідти долинало гучне цмокання.

— Цілую ручки пані добродійці і покірно прошу вибачити, — промовив він, витираючи піт з чола.

А тим часом до них наближалася карета з притороченими на даху скринями. Коней вів за повід білявий лисуватий чолов’яга. Шия в нього була обмотана жіночою панчохою, при поясі висіли дві баклаги. Потім дверцята відчинились, і з карети вискочив маленький чоловічок. Гордо розправив вуса, що досі були закинуті на плечі, й заворушив ними, немов цвіркун перед тим як засюрчить. Вуса стирчали врізнобіч, а завдовжки були цілих дев’ять ліктів.