Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Схрестивши руки на грудях, Чандален дивився на наближення сповідниці.

Позаду нього, встромивши списи тупими кінцями в землю, стояло кілька мисливців. Без сумніву, вони щойно повернулися з полювання: їх тіла були покриті ще не висохлим брудом. В їх розслаблених позах вгадувалася настороженість.

За плечем у кожного висів невеликий лук, на поясі — довгий ніж. У деяких на руках виднілися плями крові. Пучки трави, прикріплені до зап'ясть і застромлені у волосся, служили мисливцям маскуванням. Келен зупинилася перед Чандаленом і вдивилася в його темні очі.

— Сили Чандалену. — Вона несильно грюкнула його по щоці долонею.

Його очі блиснули. Він відвів погляд, але не відповів на привітання, а лише презирливо сплюнув і знову подивився на Келен:

— Що тобі потрібно. Сповідниця?

Воїни за його спиною заусміхалися. Землі Племені Тіни були, мабуть, єдиним місцем у світі, де вважалося образою не отримати ляпаса.

— Річард-з-характером пожертвував більшим, ніж ти можеш собі уявити, щоб врятувати наших одноплемінників від Даркена Рала. Чому ж ти ненавидиш його?

— Ви двоє принесли в моє плем'я біду. І принесете знову.

— У наше плем'я, — поправила Келен і, розстебнувши гудзики, закотила рукав до самого плеча. — Тоффалар поранив мене, — сказала вона, підносячи оголену руку до обличчя Чандалена. — Цей шрам залишився з тих пір, як він намагався вбити мене. Він поранив мене до того, як я вбила його. Не після. Напавши на мене, він сам вирішив свою долю.

Вираз обличчя Чандалена не змінилося.

— Дядько ніколи не вмів поводитися з ножем. Бідолаха.

Келен стиснула зуби. Тепер відступати не можна. Не зводячи з Чандалена очей, вона поцілувала кінчики пальців і торкнулася ними щоки Чандалена — в те ж місце, куди тільки що його шльопнула. Мисливці зашипіли від люті і схопилися за списа. Обличчя Чандалена спотворилося від люті.

Для мисливця племені Тіни не було приниження важче. Відмова Чандалена відповісти на привітання не означала відсутність у нього поваги до сили Келен, а була лише небажання демонструвати цю повагу. А Келен, замінивши ляпас поцілунком, відмовила мисливцеві в силі, як би назвавши його нерозумним немовлям. І що найгірше, це образа було нанесено публічно.

Це було небезпечно само по собі, і подвійно небезпечно, тому що Чандален вважав Келен ворогом. У таких випадках відповіддю зазвичай служив удар ножем з-за рогу.

Людина, звинувачена в слабкості, позбавлявся права зустрітися зі своїм противником лицем до лиця. З іншого боку, поняття Племені Тіни про честь вимагали, щоб сила була доведена відкрито. Оскільки Келен образила Чандалена на очах у всіх, честь вимагала, щоб і він відповів їй принародно.

— З цього моменту, — сказала Келен, — якщо ти потребуєш моєї поваги, тобі доведеться заслужити її.

Чандален стиснув кулаки так, що побіліли суглоби. Келен глузливо випнула підборіддя.

— Отже, ти все-таки зважився засвідчити повагу до моєї сили?

Але Чандален дивився на щось за її спиною і не рухався. Його люди відступили на крок і з неохотою опустили списи. Келен обернулася і побачила не менше півсотні мисливців з натягнутими луками. Кожна стріла дивилася на Чандалена і його людей.