Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84

Ні, не схоже на жоден з наших приладів. Плетиво металів-діелектриків, напівпровідників (усе це відбивається на екрані інтраскопа різними кольорами), і в цьому плетиві нам не розібратися. Це вже знахідка. Це було варте ризику. Нічого схожого ні я, ні Володя не бачили. Тільки й зринуло в пам’яті, що, як свідчив на суді один із злочинців, на “Ангелі” був установлений принципово новий локатор…

— Схоже, нам пощастило. — Паттег підстроював інтраскоп. — Мабуть, знов заведешся про чужих?

— Обов’язково… А що, конструкції чи хоча б принципу дії локатора ніхто не знає?

— Здається, ні. Тоді ж усю документацію ліквідували. Формально, за документами, “Ангела” ніби і немає.

— А конструктор локатора?

— Ліквідували і його… Як можливе джерело витоку інформації…

Паттег ступив уперед між сусідніми напівсферами. Я підштовхнув ящик інтраскопа; невагомий прилад поплив до Паттега.

— Лови, Володю, — встиг сказати я.

А от рушити вперед не встиг. Блакитна завіса розділила нас. Лічильник радіоактивності вибухнув тріском.

З усіх напівсфер виривалися в простір потоки променистої енергії, міріадами спалахів засяяв іонізований космічний пил.

Годі було й думати подолати цю завісу: тут до променевої хвороби і не дійшло б — миттєвий розпад тканин. Як у промені гразера.

— Ти живий? — долинув крізь шум і скрегіт у навушниках слабий радіоголос Володі.

— Живий, живий…

Скафандр Паттега невиразно білів по той бік променевого потоку. Зв’язок з Тхангом перервався.

Що ж трапилося? Спочатку біля напівсфер пробрався Паттег… і все залишалося як і раніше… Потім я підштовхнув інтраскоп… Він проплив над напівсферою… і одразу ж почалося випромінювання. Паттег пройшов, інтраскоп — ні. Людина і прилад… Виходить, автоматика розрізнила живий і неживий об’єкти. Біологію і технологію. Такого приладу в нас немає і поки що не може бути, це абсолютно точно.

Чи не тому Небезпечний Об’єкт не нападав на автомати, маяки, транслятори?

— Що робити? — запитав Паттег.

Володимир опинився в пастці. Поки йде потік випромінювання, до модуля йому не пробратися, а повітря в його скафандрі — години на три. Ось тобі й інструкція…

— Володю, пройди в головну частину, спробуй знайти шлюз. Не знайдеш — іди на ракетному поясі у відкритий космос. По цілі, що віддаляється, автомат навряд чи стрілятиме. А я повернусь до модуля, викличу підмогу, щоб тебе спіймали. Не ризикуй!

— Гаразд, — буркнув Паттег.

Шкандибати по обшивці не лишалося часу. Звичайно, якщо зараз корабель рвоне, я й писнути не встигну — але так швидше: я відімкнув причепи…

Ракетний пояс — зручна річ: за хвилину я вже був у модулі.

— Йде випромінювання. Що сталося, що сталося? — бився в переговорнику голос Тханга.

Я ввімкнув передавач на повну потужність.

— “Вайгач”, як чуєш?

— Чую, чую, — зрадів Тханг. — Ви неушкоджені, вибачте?

— Паттега відрізано випромінюванням у носовій частині корабля. До модуля повернутися не може. Нехай “Уелен” підійде наскільки зможе і вишле модуль по Паттега. Володя стартує на поясі, спіймаєте його в космосі. Повітря у нього — на три години.

— Зрозуміло, — озвався Тханг. Я перемкнувся на Паттега:

— Володю, як справи? Тебе спробує зняти модуль з “Уелена”.

Голос Паттега ледь-ледь долинав крізь тріскотіння розрядів:

— Я на носі. Тут щось схоже на шлюзову камеру. Спробую ввійти.

— Володю, що показує інтраскоп? Що там усередині?

— Порожньо.

— Обережно, прошу тебе. Постарайся нічого не перемикати. Можлива пастка.

— Для кого? В найгіршому разі — самоліквідатор.

Якийсь час Паттег мовчав. Звідси, з борту модуля, нічого не було видно, тільки примарний язичок випромінювання. І тут мене охопило дивне відчуття: здалося, ніби хтось пильно дивиться на мене, дуже уважно, доброзичливо і з усмішкою. Відчуття мені не сподобалося. Я відмахнувся від нього і знову гукнув Паттега. Мовчання. Потім ледь чутно долинуло:

— Знати б ще, в якому порядку…

І Паттег замовк. Увійшов усередину? Напевне — не чути й сигналів маячка на його скафандрі.