Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
- Автор: Кошута Владимир Алексеевич, Підпалий Валерій
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #84
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84». Краткое содержание книги:
— Он як… — Володя обм’як у кріслі. — І після тривалої паузи спитав уже іншим тоном: — А плутоній у спектрограмі?
— Якщо нас зараз спалять… вибач, будь ласка… які лінії будуть у спектрі?
— Вважай, усі, — Паттег потер лоба. — Від гелію до урану.
На зв’язку, як виявилося, уже давно панікував Тханг:
— Чого мовчите? Ви мене чуєте?
— Чуємо, Тханг. У нас порядок. Будь на зв’язку.
— Зрозумів…
…Корабель наближався. Вже можна було роздивитись обводи, зовнішній вигляд. Паттег увімкнув монітор, передаючи зображення на “Вайгач”.
Циліндри, сфери, ажурні ферми — так, це не планетоліт і не корабель-універсал. Конструкція незнайома…
— Ти можеш його впізнати?
— Ні, — буркнув Паттег, — фотограмм “Ангела” не лишилося.
Дався йому цей “Ангел”… хоча не так. уже й багато земних кораблів загубилося в космосі, і обводи кожного з них ми пам’ятали. А якщо це справді “Ангел” — створений злочинними руками автомат-вбивця, то чому він досі не реагує на наше наближення? Модуль, звичайно, невеликий, однак локаційні системи корабля ведуть нас від самого старту; на пульті весь час блимає індикатор — ми в промені локатора.
— Наша робота, — промовив раптом Володя, — це земний корабель. Трохи не такий, як інші, але все знайоме, я ж тисячу разів усе це бачив.
Дві слабенькі прозоро-блакитні зірочки спалахнули на пілонах, винесених далеко за основний корпус. Величезна туша корабля повільно розвернулась… і відкрилося, грізно дивлячись на нас, велетенське жерло — дюза маршового двигуна. Зараз буде спалах, у всі ілюмінатори рине фіолетовий, всепоглинаючий вогонь, і кінець…
Маневрові двигуни чужого корабля, двічі блимнувши, відключились. Ожив інтерном, на зв’язку — Тханг:
— Товариші, обережно! Він маневрує. Повідомте обстановку, будь ласка.
Відповів Паттег:
— Об’єкт відхилився на вісім градусів. Маневри припинились.
Потім Володя повернувся до мене:
— Йдемо слідом?
— Ні-ні, — вихопилося в мене. — Тільки не зараз. Коли ми пройдемо точку максимального зближення?
— Через… двадцять хвилин. Що робитимемо?
— Будемо чекати.
Я дивився на вогник індикатора зовнішньої локації. Паттег простежив напрям мого погляду і, зрозумівши, запитав:
— Вийдемо з променю?
— Поки що корегувати курс не можна. Це — реакція самонавідної ракети. Зараз будь-який наш маневр для нього — сигнал небезпеки. Нас просто спалять, — я не втримався, — як ти спалив їхню ракету.
Паттег лагідно підтвердив:
— Спалив, ясна річ. Не люблю, розумієш, коли мене розпорошують на атоми.
— Слушно. А тепер приготуйся: тільки-но ввійдемо в мертву зону, треба загальмувати так, щоб стати наче вкопаний.
— Ти гадаєш…
— Це буде якраз за віссю маршового двигуна, і досить близько, а модуль маленький.
— Вважаєш, що автоматика нас випустить з поля зору? Та він крутитиметься як ошпарений, поки знову не зловить нас у промінь.
— Ризикнемо…
Одне з трьох: або ж автоматика нас справді загубить при неминучому (ми ж проходимо мертву точку) перемиканні локаторів з борту на борт і корабель ніяк не відреагує на це, або там розумні істоти, які зрозуміють наш маневр, або ж… Або ж запрацює маршовий двигун і ми зникнемо.
— Лишилося три хвилини, — повідомив Паттег і додав: — Приготуйся. Буде поштовх.
На такій відстані ми навіть не встигнемо дізнатися, що ввімкнувся маршовий двигун.
Модуль затремтів. Нестерпна вага навалилася раптово, втиснула в крісло, зупинилося дихання, захлинулося кров’ю серце… і — невагомість, як політ, як спалах всередині скреслого тіла.
Індикатор погас. Зовсім поряд чорніло велетенське кругле сопло.
— Поїхали, — попередив Паттег і ввімкнув двигун модуля. — Загубила нас автоматика. Загубила. А шукати не буде — системи стеження працюють у безперервному режимі.
Я пояснив Тхангові наші маневри в просторі, а він продублював повідомлення на кораблі ескадри.
Шість хвилин модуль повз до корабля практично на череві. За цей час ескадра вирішила, що нам слід пришвартовуватися десь біля пілону на кормі й спробувати проникнути всередину корабля.
Коли залишалися метри, Паттег пригальмував. Повільно, так повільно, як буває тільки в невагомості або вві сні, ми підійшли до обрізу дюзи. Ще мить — і спрацювало магнітне швартування. Модуль прилип до металу корми між плазмовим кермом і пілоном маневрового двигуна. Найбезпечніше місце, мабуть. Вихлоп двигунів сюди не сягне, а магнітне швартування витримає будь-яке перевантаження. Інша річ, що нам це може бути вже однаково…