Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]

І одного дня до такого молодого мрійника зближається його друг і запитує, чи не хоче він належати до організації, стати в лави тих, які підпільно борються за волю рідного краю... Він мав би відмовити?.. Схвильований він тільки хотів би спитати, чи він гідний такої великої почесті...

І так починалося...

Стріча, псевдо, кличка... ще кілька зустрічей... А там у газеті повідомлення про арештування... Протягом довгого часу, ніби тиша й спокій та тривожна непевність. А потім приходить хтось незнайомий із кличкою і каже: „Від нині ти займеш місце свого зверхника, бо він дістав інше призначення...“.

Як це так? Таж він ще ніби недавно склав приречення, а вже має бути провідником для інших? Але сумніви скоро зникають і молодий підпільник кидається до праці так, як про це мріяв: точно, совісно, з посвятою.

А ще через деякий час його кличуть на зустріч, де незнайомий йому досі чоловік заявляє, що від сьогодні він буде працювати серед гурта інших людей, а тих, що їх досі вів, передасть одному з-поміж них. І знову важка децизія: він повинен призначити провідника для свого дотеперішнього звена, а він ще так недостатньо знає тих своїх друзів, якими проводив...

На наступній стрічі від довідується, що його призначено до проводу району. Він одержує пост організаційного... З тим постом пов’язані пляни нав’язування порваних арештуваннями зв’язків, поновне охоплення району організаційною мережею. Приходять неспані ночі, ходження маловідомими дорогами й стежинами, праця над творенням нових організаційних ланок-звен, підбір людей... А тут одного дня на зустріч не вийшов провідник району. Арештований...

Тепер усі друзі з районового проводу знають, що йому доручено працю районового провідника. Він до цього готовий, бо ж сам ставив цей район. Хоч організаційна робота в районі ще добре не закінчена, бо не стало часу, але він доведе її до кінця. Його район буде першим між першими. Друг той а той, котрого він добре пізнав, буде на його попередньому місці, буде організаційним.

Район знову готовий до дії. Праця ще інтенсивніша, ніж перед тим: зустрічі, звіти, підготовка членів і їхній вишкіл, накази, поїздки, наради... А через деякий час на одній нараді його покликують вище — до повіту, за те, що він добре наладнав свій район. А потім до округи.

Праця ширша, але досвід уже набутий, треба лише ознайомитися докладно з умовами праці, відбути необхідні зустрічі... Втім приходить наказ згори виїхати до Львова. І він їде разом з окружним провідником під таку й таку адресу, за такою і такою кличкою.

У Львові несподівана вістка: ворожа поліція впала на слід кількох членів і вони мусять на деякий час виїхати за кордон. Він і провідник округи відсьогодні будуть працювати в Крайовій Екзекутиві. Провідник ще повернеться до округи, щоб передати іншому свої функції, а він уже залишається на праці.

Він у Крайовій Екзекутиві! Він не може цього збагнути. Адже ж він так мало підготований до такої відповідальної праці... Чому він не знав, що таке його чекає? Боже, скільки часу він не раз витратив на дурниці, а скільки можна було прочитати, скільки навчитися за той втрачений час!.. Коли б тепер можна мати бодай частину того часу, який здається йому протраченим, він уже знав би, як його використати...

Але тепер часу немає. Треба своє непідготовання надолужити працею. Такою працею, що не знає ні сну ні відпочинку. Так, на ньому велика відповідальність, на ньому надія проводу, може, навіть мільйонів... всього народу. Він член Екзекутиви... А що ж є вище, яка ж більша відповідальність?

Відчуття великого обов’язку заставляє його до праці, яка не знає про відпочинок, про небезпеку, не знає нічого неможливого... При тому треба бути дуже обережніш. Він мусить витримати: найдовше, його так легко не дістануть у свої руки вороги...

Так приблизно виростав провідний член ОУН. Такими були ті сотні членів Крайової Екзекутиви, окружних, повітових чи районових проводів. Такими були також і рядові члени. Так виростали Грицай-Перебийніс, Гасин-Лицар, Маївський-Косар, Мирон-Орлик, Климів-Леґенда, Шухевич-Чупринка, так приблизно виростав Степан Бандера. А з ними подібно виростали Старик, Березинський, Білас, Данилишин, Пришляк, Голояд і сотні тисяч безстрашних борців за волю України — надія народу і пострах для ворога. А з них виросла пізніше УПА...».