Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Я маю на увазі ту величезну небезпеку, яка загрожувала рейхові, якби замах мав успіх. Це розв'язало б дії широких, опозиційних фашизмові верств населення нашої країни, і червоні, вийшовши з підпілля, зуміли б очолити їх. Таким чином, ми могли зробитися мимовільними винуватцями революційного повстання. І за це нас треба було вже не повісити, а розтерзати, утопити в нечистотах, а наші імена віддати на вічне прокляття. — Полковник заявив палко: — І коли я до кінця усвідомив це, я переконався, що заслужив страту і готовий на неї!
— Ну що ж, — усміхнувся Вайс. — Ви мужня людина, якщо з такою твердістю готові зустріти смерть.
— Але ми, виявилося, роззяви, — сумовито вигукнув полковник, — тому що дали прилучитися до своєї змови молодшому офіцерству, а воно ж мислить інакше, ніж ми, старше покоління! Особливо небезпечний, виходить, Штауфенберг — найактивніша особа в організації путчу. На жаль, ми занадто пізно дізнались, наскільки ця постать зловредна. Штауфенберг почав настоювати на блоку не тільки з різними опозиційними групами, але навіть з лівими соціалістами і, уявіть собі його зухвалість, з комуністичним підпіллям. Мало того, він пропонував вступити в переговори з Росією! Але він завоював таке довір'я та авторитет серед молодих офіцерів, що нам важко було з ним боротися. Крім того, він людина приголомшливої відваги й твердості духу і, виявилось, єдиний з усіх нас здатний на терористичний акт — іншого такого не було.
— Значить, ви змушені були йому де в чому поступатися?
— Звичайно! Наприклад, четвертого липня Штауфенберг мав зустрітися з лідерами комуністичного підпілля. І ми навіть не могли заперечувати його таке страшне рішення.
— І зустріч відбулася?
— Ні, — сказав полковник. — Здається, хтось із наших розважливо повідомив Гіммлера про наявність всередині нашої змови небезпечної течії, представленої лівими соціал-демократами, готовими укласти блок з комуністами, і також про день гаданої зустрічі Штауфенберга з лідерами комуністичного підпілля. Не знаю чому, в призначений день Штауфенберг не зміг прийти на цю зустріч, коли гестапо зробило наліт, і комуністів схопили. Я після того розмовляв із Штауфенбергом. Він, з ще більш осатанілою рішучістю переінакшуючи нашу мету, висловлював намір довести змову до ступеня широкого демократичного руху. І вже зробив у цьому напрямі чимало. Так, — задумливо повторив полковник, — Штауфенберг — це зловісна постать, і що більше я про нього думаю, то більше каюсь у своїй помилці.
Але зразу ж полковник твердо заявив:
— Безперечно, якби Штауфенберг успішно провів акцію, ми, старі офіцери, вжили б усіх заходів, щоб навіяти масам величезну скорботу й жаль з приводу лиходійського вбивства фюрера. І, як наступники його величі, в ім'я рейху віддали б на ганебну страту його вбивцю. Народ повинен знати, що всякий, хто підніс руку на главу імперії або його наступників, — страшний злочинець.
— Ловко! — сказав Вайс. — Виходить, Штауфенбергові загрожувала смерть не тільки в процесі замаху на Гітлера, але і від руки тих, хто очолював змову?
Полковник кивнув на знак згоди.
— Інакше ми всі перед лицем історії були б залічені до тих лиходіїв, які в різні часи робили замах на життя монархів.
— Ви монархіст?
— Ні. Ця форма управління старомодна. Тільки уряд військової диктатури має право на всю повноту необмеженої влади. У сучасному світі це єдина влада, здатна тримати народ у покорі і розв'язувати всі проблеми засобами військового насильства як всередині країни, так і поза нею.
— Ваша концепція струнка, — промовив Вайс. — І як ви могли піти проти фюрера, по суті, поділяючи його прагнення?
— Фюрер повинен був би сам пожертвувати своїм життям, — похмуро промовив полковник, — заради того, щоб ми могли вільніше здійснити свої ідеали. Він занадто сфокусував на своїй особі ці ідеали. Щоб добитись їх здійснення, нам треба було пожертвувати фюрером. Принісши його в жертву, ми змогли б з новими силами, об'єднавшись, боротися за свої ідеали в контакті із західними державами. Свої думки я виклав на папері — це щось подібне до політичного заповіту. І, гадаю, замість сентиментального послання до близьких ви мусите зробити все можливе для того, щоб мій заповіт попав до рук тим, кому він призначений. Ви розумієте всю вагу такого документа? По суті, це навіть не просьба, а наказ.
Вайс заперечив:
— Тільки в тому випадку, якщо більшість погодиться відмовитись від листа рідним і замінить його вашим, так би мовити, заповітом.
— Та вони ж не погодяться! — сердито вигукнув полковник. — Тут занадто строкате товариство, серед них є й такі, що додержуються поглядів Штауфенберга.