Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Ну? — І виходив, недбало кинувши: — До наступної п'ятниці.
Вайс змусив себе під час перерви між биттям розмовляти з цією людиною. Так, начебто розуміє її професійні обов'язки і вважає, що вони не повинні заважати спілкуванню.
Вайс пішов на це тому, що з кожним разом йому всё важче ставало поновлювати сили, готуватися до нового биття.
А вмерти від биття він не хотів. Попервах, використовуючи свій досвід занять у боксерській секції «Динамо», він, щоб ослабити биття, старався зм'якшити їх, відсахуючись у момент нанесення удару. Та низькорослий розгадав цю хитрість, і, б'ючи, став приставляти Вайса до стіни.
Поки кат відпочивав, присівши на ліжку, Вайс, знеможено спираючись на стіну спиною, боячись відійти од неї, щоб не впасти, ледве ворушачи розбитими губами, розповідав про випадки виняткової відданості собак своїм хазяям, про їхній розум і дивовижну здатність чуйно помічати настрій людини. Одного разу він побачив у кишені піджака свого мучителя собачий нашийник з поводком і надумав якось пом'якшити камінь його серця розмовами про тварин.
Але той тільки мовчки слухав, потім, зітхнувши, підводився і знову починав ретельно працювати над Вайсом.
Після трьох тижнів таких відвідувань низькорослий закінчив сеанс і оголосив:
— Ну-с, усе. — Простяг Вайсові руку, спитав пошепки: — Помітили, ніяких внутрішніх органів не пошкодив? А чому? Бо, як і ви, маю ту саму слабість. З усіх живих істот віддаю перевагу собакам.
Процедури биття на цьому закінчились, так само як і відвідини ввічливого юриста; він після своїх марних спроб схилити Вайса на відвертість поскаржився:
— Як психолог, я вас розумію. Ви так широко обізнані з нашою загальною методикою, що у вас повністю атрофувався комплекс довірливості, і в силу цього я позбавлений змоги контактуватися з вами.
На кілька днів Вайсові дали спокій, потім одного разу його збудили, наділи сорочку з відрізаним коміром, зав'язали на спині руки й повели. Спочатку стратили двох. Потім ще двох. І коли Вайс та скарлючений чоловік, мабуть, з пошкодженим хребтом, що стояв поряд з ним, підвели вже голови, щоб на них наділи мішки, їх обох розвели по камерах.
Потім ще й ще Вайса водили на страту. Він повертався до своєї камери живий, але з таким відчуттям, наче його вже тричі стратили.
І після цих трьох нездійснених, але пережитих страт Йоганн впав у стан цілковитої байдужості до всього. І коли він піймав себе на цьому, надумав із зневаги до себе самого знову зробитися найзразковішим в'язнем, щоб волею до дії перебороти свинцеву вагу пережитої смерті, яка давила його.
Знову в камері все блищало, знову Вайс займався гімнастикою, півдня витрачалося на багатокілометрові подорожі, а під час них він у думці перечитував улюблені книжки або розігрував знову-таки в думці шахові етюди.
Дні Вайс лічив за кількістю мисок з баландою, які він одержував. Бо тут, у каморі, не було ні дня, ні ночі. Із пронизливою люттю світила стоватна лампа, здавалося, виїдаючи пекучим, мов сірчана кислота, світлом очі. Але після того як відвідини Вайсової камери цими двома особами припинилися, стоватну лампу замінили зовсім слабосилою, — вона червонясто тліла двома волосинками. І в камері стало — темно, мов у ямі, і холодно, мов у ямі. Очевидно, сильна лампа нагрівала повітря, і, можливо, її яскраве світло не давало виникнути непереборному відчуттю холоду, а тепер він безперестану мучив Йоганна.
Смертний вирок не переставав висіти над ним. Та він привчив себе не думати про нього.
На кожний новий день він давав собі завдання. Наприклад, пройти пішки з Москви до Баковки і знову повернулися в Москву — значить 46 кілометрів, спочатку в думці дивитися направо, а повертаючись — назад — наліво, і Він вигадував страшенно складні гімнастичні вправи, математичні завдання.
Був час, коли він вагався: чи не поступитися? Розповісти все, що йому відомо про таємну дипломатію Шелленберга, і цим купити бодай тимчасову волю. Однак, ретельно зваживши всі «за» і «проти», він прийшов до висновку: якщо його не стратили досі, то тільки тому, що не вдалося вирвати в нього ніяких відомостей. А коли він стане порожній, його знищать, як знищують використані пакети від секретних документів. Крім того, очевидно, його стійкість навіяла гестапівцям думку, що в політичній секретній службі він важливіша постать, ніж вони досі гадали.
А найголовніше, над Шелленбергом та Мюллером стоїть Гіммлер, і Шелленберг діє за дорученням Гіммлера. І якщо Мюллер використав відомості Вайса проти Шелленберга, про це знатиме Гіммлер. Він помирить Шелленберга з Мюллером, і вони обидва після примирення (а може, і до нього) постараються розправитися з Вайсом. Звичайно, він міг би вислизнути від їхньої помсти, піти в підпілля, наприклад, у групу Зубова, але це значить згубити кар'єру Йоганна Вайса, а щоб дістатися на Вайсове місце, багатьом радянським розвідникам доведеться піти на смертельний риск. Ні, треба боротися за своє життя в ім'я збереження життя Йоганна Вайса.