Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Чому ж? — спитав Вайс.
— Тому, — відповів Гуго, — що росіянам потрібен Гітлер як ненависний символ самої Німеччини, як мішень. А ми не змогли позбавити їх цієї мішені…
— Наївно! — сказав Вайс. — Ви хотіли змінити фюрера Гітлера на фюрера Гіммлера. А мішень Радянської Армії — німецький фашизм. Ви самі це добре знаєте з перехоплених заяв Радянського уряду.
— Так, може, — понуро погодився Гуго. — Справді, найбільше ми боялись не того, що вірні Гітлерові частини СС можуть знищити нас, а того, що вбивство Гітлера буде сприйняте як сигнал до антифашистського повстання. Ми боялись і того, що радянські війська завдадуть остаточної поразки нашій армії раніше, ніж американські та англійські частини почнуть просуватися по нашій території. — І враз, неначе осяяний раптово виниклою думкою, Гуго спитав жваво: — А чому ви осуджуєте деякі мої висловлювання?
— Мені не байдуже, за що вас мають тут стратити! — сказав Вайс.
— А мені, знаєте, тепер уже наплювати, чи стратять мене як однодумця Штауфенберга, чи як противника його помилок. Важливе одне — смерть все і всіх зрівнює. — Гуго додав з усмішкою: — Кожен живий думає по-своєму, але всі мертві смердять однаково. Шкода, що тут я не можу запропонувати вам перевірити це на практиці: адже вас, видно, теж незабаром повісять.
— Атож, — сказав Вайс і поторкався своєї шиї. — Дужо люб'язно, що ви нагадали мені про це.
— Пробачте мою маленьку помсту, але мені видалося, начебто ви применшуєте значення нашої змови…
Двоє молодих офіцерів, Юргенс та Брекер, повернувшись після короткого, поверхового допиту, наприкінці якого їм сказали, що їх засудять до страти, були в стані глибокого відчаю. Не близькість страти — до звістки про неї вони поставилися з гідною мужністю — жахала їх. Вони зрозуміли з ходу допиту, що серед генералів, які очолювали змову, виявилися донощики. Ці зрадники назвали гестапо прізвища учасників і повідомили ряд деталей змови. А інші генерали в день 20 липня, коли було призначено вбивство Гітлера, виявили боягузтво, нерішучість. Вони нічого не робили, звалили все на Штауфенберга. Дізнавшись, що Гітлер після вибуху бомби залишився живий, ці генерали лиш покірно чекали відплати і не робили нічого, щоб дати змогу врятуватися своїм молодшим співробітникам.
Всю ніч Вайс провів з цими молодими офіцерами.
Юргенс розлючено говорив, що тепер він зрозумів: багато хто з генералів, яких Гітлер зняв з постів за поразку на Східному фронті, стали учасниками змови тільки з почуття помсти, щоб потім обвинуватити Гітлера у своїх воєнних невдачах.
Брекер розповідав, що Штауфенберг, як і ті, хто поділяв його погляди, вважав, що насамперед треба добитися капітуляції армій вермахту на Східному фронті. Але тепер, у відчаї повторював молодий офіцер, тепер, коли змова провалилася, найжахливіше не те, що багато учасників її страчено, а інших ще буде страчено. Що важить їхня смерть порівняно з тим, що не вдалося відвернути загибель сотень тисяч німецьких солдатів на Східному фронті? На всі оці нарікання Юргенс гірко відповідав:
— Але ж ми з тобою знали, що керівники змови одностайно сходилися на капітуляції перед США та Англією з тим, щоб продовжити війну з Росією.
— Так, але ми були за Штауфенберга, — заперечив Брокер, — а з ним вважали можливим вступити в переговори навіть комуністи.
Через два дні Вайса раптом викликали в контору тюрми і повідомили, що він вільний.
Біля тюремних воріт його чекав у машині Густав. Поплескавши Вайса по плечу, він сказав схвально:
— Однак ви, як виявилось, витривалий.
Не заїжджаючи на Бісмаркштрасе, Густав відвіз його до штаб-квартири Шелленберга.
Той, що більш схудлий і пожовклий, зустрів Вайса без усмішки. Потиснув руку, сказав:
— Я докладно поінформований про вашу поведінку. — Хворобливо зморщився, потер лівий бік, спитав: — Ви маєте якісь просьби?
— Я ладен продовжувати службу… І можете не мати сумнівів… — почав було Вайс.
— Я не це мав на увазі, — нетерпляче перебив Шелленберг.
— Тоді прошу вас, накажіть звільнити ув'язнених офіцерів вермахту Брекера та Юргенса.
— Ви маєте докази їхньої невинуватості?
— Вони не виказали нікого з учасників змови: це — найкращий доказ того, що вони можуть стати в пригоді.
— Для якої мети?
— Я гадаю, ви оціните їхню готовність тримати язик за зубами навіть під загрозою страти.