Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Вайс вклонився й шаркнув ногою.
— Ви маєте що-небудь сказати? — спитав слідчий.
— Тільки два слова, — усміхаючись, заявив Вайс. — Одному з наших агентів у Берні я залишив лист на ім'я Вальтера Шелленберга; у листі я висловив думку, що така комбінація зі мною можлива і що мені загрожує небезпека від пана Мюллера. Про це мене попередив агент абверу майор Штейнгліц.
— Ну що ж, — сказав чоловік у цивільному, — тим скоріше, виходить, вам доведеться піти за паном Штейнгліцом.
Але Вайс помітив, що при цій його заяві всі троє суддів крадькома перезирнулися.
Хоч як Йоганн намагався про страту не думати, свідомість не корилася йому.
Він знав, що може бути страчений німцями, як радянський розвідник. І всю поведінку перед смертю він продумай до найменших подробиць. Він був впевнений у собі і знав, що до останньої хвилини зуміє зберегти гідність радянської людини, чекіста. І ця боротьба до останньої миті за свою гідність повинна була поглинути його цілком, заступаючи думку про саму смерть.
Але бути страченим в особі Йоганна Вайса — ні, до цього він не підготовлений. Найстрашніше, що навіть у ці передсмертні години він не може, не має права стати самим собою. Його стратять німці як німця. Гестапівці вб'ють німця, співробітника німецької секретної служби, і тільки.
Безглуздість такої смерті терзала душу, приводила в лють.
Даремно напружувати всі свої духовні сили, готуватися до смерті, мов до якоїсь вершини. Він може кричати, ридати, благати про пощаду. Він може робити це все скільки схоче. Це буде тільки природно для Йоганна Вайоа, що став жертвою боротьби двох секретних служб, нікчемною жертвою гризні між володарями рейху. І Вайсові немає потреби і немає для чого зберігати людську гідність перед смертю.
Та Олександр Бєлов все-таки вирішив відкинути логіку таких думок. Адже існує ще Вайс, той Вайс, яким він став. Адже цей теперішній Вайс багато в чому відрізнявся від того, попереднього, з яким він почав свій шлях. Він став особою своєрідною. І на цю особу, можливо, декому доводиться зважати.
Бєлов, зважуючи всі шанси на порятунок, прийшов до висновку, що коли б Йоганн Вайс, який живе у світі підлоти, і пішов на аферу, то це була б тільки нікчемна відстрочка, куплена ціною легкодухості. А саме до цього спонукали Вайса двоє людей, які по черзі з'являлись до нього в камеру. Перший, приторно чемний, як видно юрист за освітою, приходив один раз на тиждень. Терпляче, логічно й наполегливо він умовляв Вайса повідомити все, що він знає про діяльність у Берні агентів таємної дипломатії Шелленберга. За це він обіцяє йому помилування. З ним, вихованим і освіченим чоловіком, Вайс поводився зухвало, загрожував, що його покарає Вальтер Шелленберг. Юрист тихо й переконано відповідав:
— Навіть якщо вказаній вами особі стане відомо про місце вашого перебування, навряд чи вона тепер проявить до вас інтерес, бо знає, що тут вміють змусити людину розв'язати язик. І в силу цих обставин ви не становите вже ніякої цінності.
— Отже, якщо ви мене потім і випустите додому, ця особа зробить усе, щоб розправитися зі мною за довгий язик?
— Безперечно, — погоджувався юрист. — Але друга особа, яка зацікавлена в вашій інформації, має досить можливостей, щоб експортувати вас, припустімо, в Іспанію.
— Щоб там Шелленбергові хлопці розправилися зі мною?
— Це залежатиме від вашого таланту конспіратора.
— А що завадить мені повідомити з Іспанії Шелленберга, яку комбінацію ви зробили зі мною?
— Це безглуздо: Шелленбсргу будуть своєчасно подані ваші зізнання. Чому він може їм не повірити?
— А потім вони домовляться з вашою головною особою, і вони спільно вирішать прибрати мене.
— Це станеться не зразу. І дещо продовжить вам життя. — Юрист усміхнувся, спитав: — Сподіваюсь, ви помітили, наскільки я з вами відвертий? Гранично, правда ж?
— Ну ще б пак, — сказав Вайс, — далі нікуди!
Другий чоловік приходив до Вайсової камери тільки по п'ятницях — у той день, коли в тюрмі провадилися страти й екзекуції.
То був низький на зріст, з товстою шиєю, широкоплечий, з тугим, опуклим пузом і нерухомим, мертво застиглим обличчям.
Увійшовши до камери, він насамперед перевіряв, чи досить міцно зв'язані руки в'язня. Потім скидав з себе піджак, акуратно клав його на табурет, засукував рукава і, натягнувши рукавички з товстої шкіри, мовчки, досвідчено, так, щоб смертельно не покалічити, бив Вайса протягом двадцяти хвилин. Сідав, відпочивав, а потім повторював усе знову. Перед тим як виходити, питав: