![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Коли ти повернешся назад, наміснику? — спитав Вогнедан лагідно.
— О, не далі як сьогодні ввечері, - відповів Хмара, — мої лісові браття не повинні залишатися без командира.
— Твій прихід, — мовив Повелитель, — неначе подарунок мені на день народження. Адже я вже знав про загибель «срібної дружини», і думав, що з Квітаном все скінчено. Але Квітан бореться, його міста тримаються… Сіллон в облозі, але не здається. Б’ється Чорногора, і я сподіваюся на розум і військове щастя Влада. Ми ще виграємо цю війну, мій любий наміснику Квітану.
Вигорич обережно взяв тонкими пальцями срібну ложечку і зачерпнув нею гарячої кулеші.
— Про війну з Ішторном, — мовив, прожувавши, — я теж знаю, були у мене особи звідтіля… Я маю на увазі — з Чорногори. Неяка пані Черна… Вона теж срібної крові.
— Черна? — перепитав Вогнедан.
— О, так, — мовив Хмара, — вам я маю право… Ця жінка — військова таємниця князя Влада… Ота, що зрушила на ішторнійців лавину під час Війни Стихій… Тут, у Боговладі, живе її сестра-близнючка, жриця храму Сонця.
— Пані Срібляна? — спитав Вогнедан навздогад. У храмі Сонця Боговлади служило декілька жриць-срібних.
— Начебто так, — кивнув Вигорич, — Влад за допомогою пані Черни прорвав облогу… Вона задіяла свої здібності на межі дозволеного.
— У мене тут його син, — сказав Вогнедан радісно, — але княжич вибирався з оточеної Ігворри.
— Облогу прорвано, — повторив Хмара, — і Владу, можливо, дійсно пощастить. Черна здатна змусити до покори сили Тьми…
— О, жриця Чорнобога, — пробурмотів Веданг, — щось я таке чув…
— Вона говорила, що до отих сил, — мовив квітанець, — потрібно підходити в захисній броні духу, як наші предки-елли підходили до певних пристроїв в захисних костюмах для тіла. Влад послав її пробратися на Сіллон до Вітровія, бо вона, окрім всього іншого, має якісь знання про малий леаран.
— Корабель предків! — вигукнув Веданг, — вони хочуть підняти в повітря «Сіллонелл»?!
— Якщо це вдасться, — сказав Вигорич, — це буде ще одною можливістю виграти війну.
— Влад, — ніжно мовив Вогнедан, — розумник Влад… Дякую тобі, Хмаро, ти повертаєш нам не тільки надію, ти даєш нам упевненість. Але бережи себе… Адже нині вечір Великої Ночі…
— О, так, — зітхнув Хмара, — але в душі моїй стільки тьми, що лихі сили, котрі, як говорять мої квітанці, виповзають цієї ночі у явний світ, мабуть, приймуть мене за свого.
— Головне, щоб моанці прийняли тебе за свого, — сказав Вогнедан, — тримай ману, і поменше думай про свої провини. Очищуватися духом будемо опісля перемоги.
— Мені сон отой снився, — зітхнув Вигорич, — я говорив уже, що начебто навіть не сон, але видіння. Нібито я є людиною, прізвище моє Вигорич, але звати мене чи-то Крук, чи-то Ворон… І нібито Ельбер таки під владою моанців, а я є повстанцем, і мою родину теж убито… Так все повторювалося в тому дурному сні… Тільки у сні я мав дітей і жону… Теж людей… І сам був з виду викапаним кругловухим, у мене навіть вуса були. Я був повстанським сотником, а за головного у нас нібито був воїн з роду Ведангів. Його так і звали — Воїн… Дивно, еге ж?
— Може, то моє наступне втілення? — сумно сказав Дракон.
— О, не відаю, — пробурмотів Хмара, підчистивши тарілочку шматком хліба, по-селянськи, — в тому сні я знав ще одного Веданга, нібито родича цього Воїна… Страшний такий з виду юнак, але веселий… Все насміхався і над ворогом, і над собою…
— Оце напевне був ти, Ведангу, — мовив Повелитель підбадьорливо, — схильність до єхидних жартиків навіть в майбутніх втіленнях…
— Вас я теж там бачив, — мовив Вигорич, — ви були тому Ведангу однолітком. Не Воїну, тому Дракону, котрий негарний з обличчя. Зате ви нітрохи не змінилися… Той Веданг, якого звали Воїном, батьком вашим був…Тільки ви це приховували, бо моанці стратили б вас, якби дізналися, що ви є сином повстанця…
— Недобре видиво, — сказав Дракон, — це ж скільки поганці пробудуть в наших краях, щоб ми змушені були викурювати їх звідси навіть в наступних життях? З мене так цілком досить їх і в цьому народженні.