Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
В. Тарн (W.W Tarn. Alexander the Great and the Unity of Mankind; див прим. 13 (2) до розділу 5) спробував показати — певний час я вважав його спробу вдалою,— що ідею єдності людства можна простежити в минуле принаймні до Александра Великого. Я гадаю, що, міркуючи таким чином, ми можемо виявити цю ідею у ще віддаленішому минулому — в Діогеиа, Антисфена і навіть у Сократа та «Великого покоління» Періклової доби (див прим. 27 до розділу 10 та текст). Навіть без розгляду більш детальних свідоцтв це здасться досить вірогідним, адже можна очікувати на виникнення космополітичної ідеї як наслідку тих імперіалістичних тенденцій, що відбувалися за часів Перікла (див. «Держава», фрагмент 494 с-d, згаданий у прим, 50 (5) до цього розділу, а також «Алківіад», 105 b та наст.; див. також текст до приміток 9-22, 36 і 47 до розділу 10). Таке твердження стає надто вірогідним, якщо припустити, що на той час існували вже й інші егалітаристські тенденції. Я не бажаю применшувати значення Александрових діянь, але ідеї, приписувані йому Тарном, на мою думку, до певної міри відроджують окремі кращі ідеї афінського імперіалізму V ст, до н е. Див також Додаток III до першого тому.
Переходячи до розгляду деталей, спершу, мабуть, варто сказати, що є тверді докази того, що принаймні за часів Платона (та Арістотеля) чітко бачили звернення проблеми егалітаризму до двох цілком тотожних протиставлень — греків та варварів, з одного боку, і панів (чи вільних людей) та рабів, з іншого боку; див. прим. 13 до розділу 5. Існують серйозні свідоцтва того, що афінський рух за відміну рабства в V ст. до н. е. не обмежувався кількома інтелектуалами, такими як Евріпід, Алкідам, Лікофрон, Антифон, Гіппій тощо, але мав великий практичний успіх. Цс свідоцтво міститься в одностайних повідомленнях ворогів афінської демократії (надто «Старого олігарха», Платона, Арістотеля; див. примітки 17, 18 та 29 до розділу 4 та прим. 36 до розділу 10).
Тепер, якщо розглянути в такому ракурсі ці обмежені, як усі погоджуються, наявні докази існування космополітизму, з'ясується, що ці докази досить переконливі — за умови, що ми станемо вважати доказами нападки ворогів цього руху. Інакше кажучи, якщо ми бажаємо визначити його справжнє значення, то нам потрібно повністю враховувати випади Старого олігарха. Платона та Арістотеля проти гуманістичного руху. Отож, Старий олігарх (2, 7) критикує Афіни за еклектичний космополітичний спосіб життя. Платонові нападки на космополітичні та інші подібні тенденції, хоч і нечасті, але особливо цінні. (Я маю на увазі такі фрагменти, як «Держава», 562 е-563 а: «громадяни, переселенці та іноземці — усіх їх зрівняють» — цей уривок слід порівняти з іронічним описом у «Менексені», 245 c-d, де Платон саркастично вихваляє Афіни за їхню послідовну ненависть до варварів: «Держава», 494 c-d; звісно, в цьому контексті слід також розглянути фрагмент «Держави», 469 b-471 с. Див. також закінчення прим. 19 до розділу 6. (Правий був Тарн стосовно Александра чи помилявся, навряд він був до кінця щирим щодо розмаїтих тверджень про цей рух п'ятого століття, які дійшли до наших днів, наприклад Антифонта (див. ст. 149, прим. 6 його праці), Евріпіда, Гіппія, Демокріта (див. прим. 29 до розділу 10), Діогена (ст. 150, прим. 12) та Антисфена. Не думаю, що Антифонт хотів лише наголосити на біологічній спорідненості людей, оскільки він безперечно був соціальним реформатором, і вислів «за природою» означав для нього «по правді». Ось чому я практично переконаний, що він критикував розрізнення греків та варварів, як цілком вигадане. Тарн коментує фрагмент Евріпіда, де твердиться, що шляхетна людина може блукати світом, як орел небом, зауважуючи, що «він знав, що орел має постійний дім-скелю». Проте це зауваження не до кінця передає зміст фрагмента, оскільки для того, щоб бути космополітом, не обов'язково слід відмовлятися від свого постійного дому. У світлі всього цього я не розумію, чому Діогенове значення було чисто «негативним», якщо на питання «Звідки ти?» він відповів, що він космополіт, громадянин цілого світу, надто коли зважити на подібну відповідь («Я — належу світові»), приписувану Сократові, та слова Демокріта («Для мудреця відкриті всі країни, бо батьківщина видатної душі — цілий світ»; див. Д5 фрагмент 247, справжність якого Тарн і Дільс піддають сумніву).
Антисфенів монотеїзм слід також розглядати у світлі цього свідоцтва. Безперечно, що його монотеїзм відрізняється від племінного чи виняткового монотеїзму іудеїв. (Якщо повідомлення Діогена Лаертського (VI, 13) про те, що Антисфен викладав у гімназії для «незаконнонароджених» у Кіносаргу правдиве, тоді випливає, що Антисфеи повинен був навмисно наголошувати на своєму змішаному та варварському походженні. (Тарн напевне правий, коли вказує (ст. 145). що Александрів монотеїзм був пов'язаний з ідеєю єдності людство. Але те саме слід сказати про ідеї циніків, на які, гадаю (див. попередню примітку), вплинув Антисфен, а через нього і Сократ. (Пор., зокрема, свідоцтва Цицерона в «Тускуланських бесідах», V, 37 та Епіктета, І, 9, І з Діог. Лаерт., VI, 2, 63-71; а також фрагмент з «Горгія» 492 е, з Діог. Лаерт., VІ, 105. Див. також «.Єпіктет». III, 22 та 24.)