Відкрите суспільство та його вороги

8.37. Там же, 540 с; див. також 500 c-d: «Філософ сам стає... богоподібннм» та прим. 12 до розділу 9, де фрагмент 540 с та наст. процитовано повніше. Украй цікаво зауважити, як Платон трансформує Парменідове Єдине, наводячи аргументи на користь аристократичної ієрархії. Протиставлення «один — багато» зникає, але на його місці виростає система ступенів: одна «ідея» — нечисленні, що наблизилися до неї — численніші їхні помічники — багато, тобто юрба (цей розподіл є основоположним у «Політику»). У протилежність до такої градації Антисфенів монотеїзм зберігає первісне елеатське протиставлення Одного (Бога) до Багатьох (яких він, імовірно, вважає братами, оскільки вони всі перебувають на однаковій віддалі від Бога).— Парменід вплинув на Антнсфена через Зенона, який вплинув на Горгія. Можливо, мав місце також і вплив Демокріта. який учив: «Для мудреця відкриті всі країни, бо батьківщина видатної душі — цілий світ».

8.38. «Держава», 500 d.

8.39. Цитати взято з «Держави», 459 b та наст., див. також примітки 34 і далі до розділу 4, а надто 40 (2) до розділу 5. Див. також три порівняння з «Політика», де правитель порівнюється з (1) пастухом; (2) лікарем; (3) ткалем, котрі, як пояснено, виконують працю людини, що майстерно поєднує людей для народження дітей (301 b та наст.).

8.40. Там же, 460 а. Моє твердження стосовно того, що Платон вважає цей закон украй важливим, засноване на тому факті, що Платон згадує про нього в короткому викладі змісту «Держави» в діалозі «Тімей», 18 d-е.

8.41. Там же, 460 b. Це припущення «підхоплено» в 468 с; див. наст. прим.

8.42. Там же, 468 с. Попри критику мого перекладу, він правильний так само, як і моє зауваження щодо «подвійної вигоди». Шорі називає цей фрагмент «жалюгідним».

8.43. Про історію Числа та Падіння див. примітки 13 та 52 до цього розділу, примітки 39-40 до розділу 5 та текст.

8.44. Republic, 473 c-e.

8.45. Kant, On Eternal Peace, Second Supplement (Werke, ed. Cassirer, 1914, vol. VI, 456). Курсив мій. Крім того, я скоротив скоротив цитату («володіння владою» може бути натяком на Фрідріха Великого).

8.46. Див., наприклад, Gomperz, Greek Thinkers, V, 12, 2 (German ed., vol. II/2, 382) або переклад Ліндсеєм Republic (критику інтерпретації див. прим. 50 нижче).

8.47. Ставлення Платона до Антисфена породує низку спекулятивних проблем. Вони, звісно, пов'язані з тим, що хороших джерел щодо Антисфена не існує. Даже давнє посилання стоїків на те, що школу чи рух кініків можна прослідкувати до Антисфена, наразі часто піддається сумніву (див., наприклад, G.C.Field, Plato, 1930, або D.R.Dudley, A History of Cynicism, 1937), хоча, можливо, не надто обгрунтовано (див. рецензію Фріца на останню книгу в Mind, vol. 47, p.390). В світлі того, що ми знаємо про Антисфена, особливо від Арістотеля, вкрай вірогідно, що Платонові твори містять багато алюзій на нього; і навіть вже лише та обставина, шо Антисфен був, окрім Платона, єдиним членом Сократового внутрішнього кола, котрий викладав філософію в Афінах, має бути достатньою підставою, щоб шукати в Платонових діалогах натяки на Антисфена. Далі, як на мене, то цілком імовірно, що низка нападок, що містяться в Платонових творах і на яких вперше загострив увагу Ф. Дюммлер (зокрема в «Державі», 495 d-e, про цей фрагмент згадано у прим. 56 до цього розділу, «Державі», 535 е та наст., «Софісті», 251 b-е), являють собою саме такі алюзії. Існує певна схожість (чи принаймні мені так здасться) між цими фрагментами та Арістотелевими глузливими нападками на Антисфена. Арістотель, котрий згадує Антисфенове ім'я, відгукується про нього як про простака і говорить про «неосвічеимх людей, таких як послідовники Антисфена» (див. прим. 54 до розділу 11). Платон у згаданих уривках каже майже те саме, але тільки різкіше. Перший уривок, який спадає на гадку,— це «Софіст», 251 b та наст., що чудово узгоджується з першим Арістотелевим фрагментом. Стосовно двох фрагментів з «Держави» нам слід пам'ятати, що, згідно з переказами, Антисфен був «байстрюком» (його мати походила з варварської Фракії) і що він вчився в афінській гімназії для «незаконнонароджсиих». Далі, в «Державі», 535 е та наст. (див. закінчення прим. 52 до цього розділу) ми виявляємо випад такий конкретний, що можна бути певним, що він був спрямований проти певної особи. Платон говорить про людей, «що борсаються в філософії, не будучи стримувані відчуттям власної нікчемності», і твердить, що «низькородним слід заборонити» робити це. Він говорить про людей «неврівноважених» (чи «косих» або «кульгавих») у їхньому потягу до праці та відпочинку. Переходячи на особистості, Платон натякає на людину зі «скаліченою душею», котра, попри свою любов до правди (як справжній сократик), не знаходить її, оскільки цей хтось «погруз у неуцтві» (мабуть тому, що він не прийняв теорію «форм»). Далі Платон застерігає місто від віри таким кульгавим «байстрюкам». Гадаю, що адресатом цього безперечно особистого випаду найвірогідніше був Антисфен. Визнання того, що Платонів ворог любить правду, здається мені надто сильним аргументом, оскільки присутнє в украй злісній нападці. Але якщо цей фрагмент стосується Антисфена, то цілком імовірно, що і в іншому дуже подібному до нього уривку, а саме в «Державі», 495 d-е, Платон посилається на нього, змальовуючи свою жертву, як людину зі спотвореною чи скаліченою душею і таким самим тілом. У цьому фрагменті він наполягає, що об'єкт його зневаги, попри прагнення стати філософом, настільки розбестився, що не соромиться братися до отупляючої («механічної»; див. прим. 4 до розділу 11) ручної прані. Ми знаємо, шо Антисфен радив трудитися, високо поціновуючи ручну працю (про Сократове ставлення до праці див. Ксенофонтові «Спогади про Сократа» 11, 7, 10), і сам додержувався своїх рекомендацій — це ще один потужний аргумент на користь того, що людиною зі скаліченою душею був Антисфен.