Джерело
- Автор: Рэнд Айн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-55-5
- Переводчик: Елена Замойская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
У першу мить він побачив віддзеркалення Роркової постаті, прямої і худорлявої, у двох скляних панелях за його спиною, а потім і самого Рорка, який сидів за столом і дивився на нього.
Кітінґ подумав про людей, які заблукали в пустелі, і про людей, які гинули в океані, та які, в присутності мовчазної вічності, повинні були говорити правду. І зараз він мусив теж сказати правду, сказати в присутності найбільшого міста на землі.
— Говарде, це та страшенна річ, про яку всі торочать — про те, щоб підставити другу щоку, — це те, чому ти дозволив мені сюди прийти?
Він не думав, як звучить його голос. Він не знав, що в ньому є гідність.
Якийсь час Рорк мовчки на нього дивився; в Кітінґу сталися більші зміни, ніж його опухле обличчя.
— Я не знаю, Пітере. Ні, якщо вони мають на увазі справжнє прощення. Якби мені завдали болю, я ніколи не пробачив би. Ніколи, якби йшлося про мою роботу. Не думаю, що одна людина може скривдити іншу, принаймні не істотно. Ані скривдити її, ані допомогти їй. Насправді мені немає що тобі пробачати.
— Краще б ти сказав, що почуваєшся скривдженим. Це було б не так жорстоко.
— Можливо.
— Ти не змінився, Говарде.
— Гадаю, що ні.
— Якщо це те покарання, що я повинен прийняти — я хочу, щоб ти знав, що я його приймаю і розумію. Колись я думав, що мені все легко зійде з рук.
— Ти змінився, Пітере.
— Я це знаю.
— Мені дуже шкода, якщо це покарання для тебе.
— Я знаю. Я вірю тобі. Але все нормально. Це лише останнє з покарань. Насправді я його відбув позавчора вночі.
— Коли вирішив прийти сюди?
— Так.
— Отож можеш уже не боятися. Що сталося?
Кітінґ сидів прямо, він був спокійним, не так, як три дні тому, коли дивився в обличчя людини в халаті, а майже сповнившись спокою. Він говорив повільно і без жалю.
— Говарде, я паразит. Я був паразитом усе життя. Ти зробив мої кращі проекти в Стентоні. Ти спроектував перший будинок, що я звів. Ти розробив проект «Космо-Слотника». Я годувався за твій рахунок і за рахунок інших людей, таких як ти, які жили ще до мого народження. За рахунок тих, хто збудував Парфенон, готичні собори, перші хмарочоси. Якби їх не існувало, я не знав би, як поставити один камінь на інший. Протягом усього свого життя я не додав навіть дверної клямки до того, що зробили раніше. Я взяв те, що не було моїм, і нічого не дав натомість. Я не мав що дати. Це не сцена, Говарде, я дуже добре усвідомлюю, що кажу. І я прийшов сюди просити ще раз мене врятувати. Якщо хочеш мене витурити, зроби це негайно.
Рорк повільно похитав головою і махнув рукою, мовчки запрошуючи Кітінґа продовжувати.
— Гадаю, ти знаєш, що мені як архітектору кінець. О, не зовсім кінець, але доволі близько до нього. Хтось міг би продовжувати так іще кілька років, але я не можу — через своє минуле, через те, ким я був. Або ж думав, що був. Люди не пробачають поразок. Я повинен відповідати їхнім уявленням про мене. Я можу робити це таким самим чином, як робив усе життя. Мені потрібна слава, якої я не заслуговую, за досягнення, що мені не належать, щоб зберегти ім'я; право на яке я не заробив. Мені дали останній шанс. Я знаю, що це мій останній шанс. І знаю, що нічого не можу створити. Я навіть не намагався нашкрябати щось і принести тобі виправити. Я прошу тебе зробити цей проект і дозволити мені поставити на ньому своє ім'я.
— Що за робота?
— Дільниця Кортландт.
— Житловий квартал?
— Так. Ти чув про нього?
— Я знаю про нього все.
— Говарде, тебе цікавлять проекти житлових кварталів?
— Хто тобі це запропонував? На яких умовах?
Кітінґ пояснив точно, безпристрасно, покладаючись на розмову з Тухі, наче це була копія судової постанови, що він її давно прочитав. Він витягнув із портфеля документи, поклав їх на стіл і продовжував говорити, поки Рорк переглядав папери. Один раз Рорк його перервав: