Джерело

Домінік підійшла до вагончика виконроба. Вона часто приходила сюди, щоб покликати Рорка і подивитись, як триває будівництво. Але у вагончику був чоловік, який її не знав. Вона запитала, де Рорк.

— Містер Рорк нагорі, біля баку для води. А хто його запитує, мадам?

— Місіс Рорк, — відповіла вона.

Чоловік знайшов виконроба, і той дозволив їй піднятися нагору, як вона завжди робила, — у будівельній люльці, збитій із кількох дощок, прикріплених до мотузок, що ковзали вздовж зовнішньої стіни.

Вона стояла, схопившись за мотузки і твердо втиснувши високі підбори у дошки підлоги. Дошки тремтіли, вітер притиснув спідницю до її ніг, і вона побачила, як повільно віддаляється земля.

Піднялася над широкими вітринами крамниць. Каньйони вулиць поглибшали й потонули внизу. Вона піднялася над рекламними щитами кінотеатрів, чорними поверхнями з кольоровими спіралями. Пропливла повз довгу низку офісних вікон. Щезли з виду квадратні коробки складів, разом зі скарбами в них. Башти готелів хилилися, розгортаючись і згортаючись наче віяло. Фабричні труби здавалися запаленими сірниками, а машини — рухомими сірими прямокутниками. Сонце перетворювало шпилі на маяки, що крутилися, спалахуючи над містом білими видовженими променями. Місто розтягалося, трикутником врізаючись у долину між річками. Воно зупинилося між двома чорними рукавами води, перестрибнуло через них і покотилося далі, зникаючи за серпанком долин і неба.