Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу
- Автор: Ивченко Владислав Валерьевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-569-160-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу». Краткое содержание книги:
— Якби ти віддав гроші, ми б просто пішли!
— Не впевнений. Навіщо вам залишати свідка? До того ж, це мої гроші! Мої двадцять дві тисячі, зароблені важкою працею.
— Якою працею! Ти — клятий експлуататор, ти лише п’єш кров з народу, а сам нічого не робиш!
— Дуже примітивний погляд, Олено, я аж трохи розчарований. Я не п’ю кров, я успішно керую і торгую, чесно заробляю гроші за тими правилами, які є в суспільстві. Не подобаються правила — добре, змінюйте їх, але доти я — чесна людина. Та повернемося до справи. Отже, я хотів вижити і залишитися з грошима. Тож доводилося і далі грати божевільного. Але я не хотів загратися. Я розумів, що скоро Сашкова рана загоїться, і ви зможете поїхати геть. Тоді ви не будете обтяжені необхідністю зберігати мені життя, і це може погано для мене закінчитися. Треба було дати вам якусь надію, якийсь інший варіант заволодіння грішми, окрім мого катування і вбивства Я напружено вигадував, як вчинити, а потім відчув вашу слабкість. Непевність. Помітив ваші погляди на Сашка, його байдужість до вас І цілком природне жіноче роздратування від холоду коханого. Тоді я вирішив зіграти на цьому. Удав, що закохався у вас Це було дуже просто, бо ви ж справді прекрасна, Олено, і закохуватися у вас легко та чудово. Ви незабутня жінка, про яку я буду згадувати все життя. Чесно вам кажу, та ви й самі розумієте, що зараз мені немає жодного резону вам брехати. Я був у захваті від вас, саме завдяки цьому моя гра і була такою переконливою. Я майже насправді закохався у вас, хоча, звісно, тримав себе у руках. Я не знав, яким сильним було ваше розчарування, очікував, що ви спробуєте обдурити мене. Коли ви поїхали, я переховав гроші з сейфа, поклавши туди порізані папірці. Ті пачки, які я вам показував, були не гроші, а папір. Я ж не хотів ризикувати. Ви повернулися, як я й чекав. Далі я збирався вам дати кілька хвилин тріумфу, щоб ви відчули, наче обдурили мене. Але несподівано ви сказали, що вирішили покинути своїх спільників, піти на спочинок. Разом зі мною. Чесно скажу, це була дуже несподівана і дуже спокуслива пропозиція. Але я розумів, що я для вас лише корабель, який вивезе вас із Росії, а далі ви швидко забудете мене. То я не дав себе обдурити. Напав на вас. А ви ж не чекали такого, правда? Ви вважали мене дурнуватим провінційним паночком, якого так легко обдурити. Ви переймалися за Сашка, за свій вибір, і не помітили моєї пастки. Несподіванка ж — це половина перемоги. Я трохи вдарив вас вазою, вибачте, але я не хотів ризикувати, тож мусив діяти максимально надійно. Ви знепритомніли, я зв’язав вас, відтягнув під вікно, щоб вас не було видно. Далі залишалося тільки чекати, поки ваші товариші прийдуть сюди. Я сидів за дверима в надійному місці з рушницею, зарядженою жаканами, спеціальними набоями, з якими полюють на кабанів. Постріл із двох стволів упритул не залишає людині жодного шансу. Але Євген виявився міцним Він зміг вибігти з будинку. Проте попередити товариша не зміг. А той не здогадався, що відбувається, і пішов до будинку по свою смерть. Ось така історія.
Боротянський задоволено сміється.
— І що тепер? — питає вона приречено.
— Насправді є кілька варіантів, — посміхається Володимир. — Я вільний обирати будь-який з них. Отже, я міг би стати павуком, який запопав чарівну муху. Під будинком є великий підвал, де я міг би тримати вас, наче наложницю, і пити досхочу солодке вино вашого пречудового тіла.
— У селі чули постріли, — хрипко каже Олена.
— Навряд чи. Я ж навмисно зробив засідку всередині будинку. То в селі не почули. А як і почули, я завжди можу сказати, що відганяв вовків від конюшні.
— Який другий варіант? — вона спокійна, і це викликає повагу. Вона безпорадна перед цим негідником, але тримає себе у руках.
— Другий варіант — я вбиваю вас Не з рушниці, бо я не хочу бути вбивцею жінки, нехай і революціонерки. Я застрелю вас із револьвера ваших спільників. Мабуть, із Сашкового — здається, вам так буде приємніше. А потім викличу поліцію. І розповім, як злочинці напали на мене і я мусив убити їх, щоб врятуватися. А вас застрелили випадково ваші ж поплічники. Так я стану героєм, отримаю орден та пошану.
— А якщо поліція спитає, де ми переховувалися скільки днів? І як опинилися у вас?
— Поліція нічого не питатиме, повірте мені. Вони будуть такі задоволені знахідкою злочинців, що й не подумають розслідувати якісь дрібниці. Переможців не судять, ви ж знаєте.
— Що ще?
— Більше нічого. Варіанти лише два.
— А такого, щоб відпустити мене, немає?
— На жаль, ні. Вибачте, — він сміється, робить паузу, чекає її слів.
— То який ти обираєш? — питає вона.
— Звісно, коли я дивлюся на вас, на вашу красу та розум, я хочу зупинитися на першому варіанті. Але я ж розумію, що це гріх та блуд. Це проти Бога і проти закону. Отже — другий.
— Хіба вбивати — це по-Божому?
— Будемо вважати, що я просто чинитиму правосуддя. Ви ж убили багатьох людей, а ось тепер будете покарані.
— А почекати трохи і побачити мене в зашморгу ви не хочете?
— Ні. Бо вийде, що я віддав даму на смерть. Виглядатиме не дуже красиво. До того ж, буде довгий суд, частина газет стане на ваш бік, приїдуть красномовні адвокати, які почнуть вас захищати і таврувати мене як одного з псів режиму. Потім у Петербурзі подумають і змінять вам зашморг на каторгу, а мені почнуть приходити листи з прокльонами, мовляв, я винен у тому, що ви будете в Сибіру. А ви ще вирішите помститися. Навіщо мені все це?
Я чую клацання. Це зведений курок револьвера.
— Олено, я справді дуже щасливий, що зустрів вас. Ви незабутня жінка, і я пишаюся знайомством з вами. Ви знали, на що йшли, тож не думаю, що смерть зараз буде для вас несподіванкою. Отже, прощавайте, Олено, був радий знайомству з вами. Зараз, якщо хочете, можете сказати своє останнє слово.
Вона сміється. Спокійно, наче не стоїть на межі смерті.
— Що? — дивується Боротянський.
— Дайте мені хвилину і помовчіть, — каже Олена.
— Хвилину? Навіщо?
— Я хочу уявити свою мрію.
— Мрію? Яку мрію?
— Куди б я хотіла потрапити, якби відійшла від справ.
— І куди?
— Не ваше діло.