Цілодобова книгарня містера Пенумбри

Тутешня їжа, як і обіцяли, просто неймовірна. Я беру дві ложки салату із сочевиці, товсту рожеву смужку риби, сім чималих зеле­них стебел спаржі й одненьке печиво з шоколадними крихтами з оптимізованим рівнем хрумкості.

Кет махає мені, вказуючи на столик недалеко від самого павільйону, де легенький вітерець колихає білу матерію навісу. Невеликі скибки світла стрибають по білій скатертині в синю клітинку. Тут вони навіть їдять на міліметрівці.

— Це Радж, — каже Кет і тицяє виделкою, повною сочевиці (її салат точнісінько такий, як у мене), у бік скейтера з докторським ступенем. — Ми разом навчалися. — Кет вивчала знакові системи в Стенфорді. Невже тут усі закінчили Стенфорд? Невже всім випускникам Стенфорду одразу дають роботу в Google?

Радж починає говорити й ураз робиться на десяток років старшим.

— То чим ти займаєшся?

Я сподівався, що тут подібне запитання під забороною, замінене якимось химерним ґуґлівським еквівалентом на кшталт: «Яке ваше улюблене просте число?» Я вказую на свій бейдж і зізнаюсь, що працюю в цілковитій протилежності компанії Google.

— О, книжки, — Радж на мить змовкає, жує. Тоді його мозок налаштовується на потрібну хвилю. — Знаєш, старі книжки — це для нас велика проблема. Та й усі старі знання загалом. Ми називаємо їх СЗ. Старі знання, СЗ. Ти знав, що дев’яносто п’ять відсот­ків усього, що є в Інтернеті, створено не більш ніж п’ять років тому? Та нам добре відомо: коли йдеться про всі людські знання, співвідношення цілком протилежне — направду СЗ містять у собі­ більшість відомостей, якими володіють більшість людей, тобто все, що люди коли-небудь знали.

Радж не кліпає і, ймовірно, навіть не дихає.

— То де ж усе це знаходиться? Де містяться СЗ? Ну, частково в старих книгах. — Він знімає кришку з маркера (і звідки він у нього взявся?) і береться малювати на білій скатертині-міліметрівці. — А також у головах людей зберігається чимало традиційних знань, які ми називаємо ТЗ. СЗ і ТЗ. — Він малює невеликі круги, що перетинаються, і підписує їх уже відомими акронімами. — Тільки уяви, що було б, якби ми могли зробити всі ці СЗ/ТЗ загальнодоступними в будь-який час, усім людям. В Інтернеті, у телефоні. Жоднісіньке запитання не залишилося би без відповіді.

Я цікавлюся, що в Раджа на обід.

— Вітамін D, омега-3, ферментовані чайні листочки, — відказує він, продовжуючи щось креслити. Збоку біля кругів він ставить жирну цятку, щосили втискаючи кінчик маркера в скатертину, аж із нього витікає чорнило. — Саме це якраз і зберігається в нашому Великому Ящику, — він вказує на цятку. — Тільки уяви, яка це цінність. Якби нам вдалося все це поєднати, — він проводить рукою над СЗ/ТЗ кругами, ніби генерал, який планує наступ, — то була б дійсно серйозна річ.

— Радж уже давно працює в Google, — розповідає Кет. Ми ви­ходимо з ідальні. Дорогою я прихопив ще одне печиво й зараз потроху його надкушую. — Він з’явився тут іще до проведення ППП і хтозна-скільки років був ПМ.