Гумовий Київ рожевих мрій

Далі все знову повернулось до звичного русла, потекло, як то кажуть, своєю водою. Ми репетирували і жили нашим минулим життям, до якого вже встигли звикнути, от тільки довелось шукати нову роботу.

Симко спав — він на роботу забив, звільнився зі страшного непривітного маркету, і тому рано прокидатися для нього не було сенсу. До того ж сни були цікаві. Це було видно з того, як Симко дригав ногами під час відключок і як солодко стогнав інколи, і щось під ковдрою там собі шурудів. Що саме — не знаю, але інтуїтивне мислення підказує, що недарма то все, недарма… Враження складалося таке, що він кілька діб взагалі не прокидався. Удень він спав, а мене десь носило, і пізно вночі, коли я-таки повертався додому, то лише бачив вогник мобільного телефону на кухні. Оце в чувака інтереси… Симко був по крокви завернутий на мобільниках, чатах, форумах і іншій прилеглій до цього гидоті — я, наприклад, цього не розумію. Як можна проводити свій вільний дорогоцінний час з цим шматком пластмаси. Звісно, я розумію, що це, насамперед, спілкування й таке інше, але, як на мене, то це виразно відгонить якимось онанізмом. Навіть, якщо таке формулювання існує, то збоченим онанізмом. Схоже на комплекс перед суспільством. Засіли по той бік екрану якісь онаністи і дрочать один на одного. Херня це все. Найкраще спілкування — це природне. Щоб там не вигадували, а це безсумнівно так. Хіба не чудово пройтися з дівчиною алеями надзвичайного парку, котрий надзвичайним робиться саме тому, що в ньому гуляє така чудесна пара, як ви? Хіба не здорово, коли чуєш ніжний, приємний голосок коханої тобою людини не крізь рипіння телефонного динаміку, а наживо, уловлюючи її хвилюючий душу тембр, відчуваючи в повному обсязі, як коливання її голосу лунають в тобі, наче музика? Хіба не чудово бачити ці небесного кольору очі навпроти своїх і знати, що вони дивляться на тебе, не ділячи тебе ні з ким, а не на ідіотський екран монітора. Руки… Коли їх тримаєш у своїх руках, то з'являється дивне, піднесене відчуття, що ти відповідальний за ці руки, і відповідаєш не будь-чим, а своєю власною головою. Відчувати тепло її тіла, її дихання на твоїй шиї, розпач при прощанні і несамовиту радість при зустрічі, котру очікуєш кожною фіброю своєї душі, кожною молекулою ДНК в своєму, безпорадному без її присутності, тілі. Погодьтесь — це дуже гарно. Коротше, Симко продовжував мастурбувати, а я йшов спати, сповитий думками про те, як воно гірше, а як краще.