Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
«Якщо вона грає, то на п'ятірку», подумав я.
— Усі міліціонери однакові, — прошепотіла Галінка. — І ви теж такі, як усі. А до того ви ще підступні з цією своєю невинною міною. Підступні, немов лисиця.
Я відчув себе прикро враженим і збентеженим. Не знав, що робити. Піти звідси чи підбадьорити її? Якщо вона невинна, то заслуговує на співчуття. Для такої молодої дівчини вся ця історія — жахливе переживання. Коли я вийду, то вона вважатиме, що я суха, безсердечна людина. Та чи невинна вона?
— Не плачте, панно Галінко, — обізвався я тоном, який мене ні до чого не зобов'язував, — так не можна!
— Коли ж це так жахливо… так жахливо… — прошепотіла вона. — Мабуть, мене посадять у тюрму.
— Будьте ж розсудливі! Якщо у вас чисте сумління, то нічого журитися. Навіть найпорядніша людина може бути заплутаною в найгіршу кримінальну справу, це часто залежить від випадку.
— Коли ж я так боюся.
— Чого?
— Хіба мало невинуватих у всьому світі потрапляють до в'язниць!
Я заклопотано крякнув.
— Не бійтеся. Не знаю, як де, а тут справжній винуватець буде напевно викритий.
— Чому? — Галінка підвелась і зацікавлено глянула на мене.
— Тому що тут діє капітан Трепка, — посміхнувся я. — Вам, як людині цивільній, це прізвище, мабуть, нічого не говорить, але можу вам сказати: якби капітан Трепка був приватним детективом, про яких пишуть у книжках, то він, безумовно, прославився б. На жаль, він тільки міліціонер. А слава міліціонерів завжди на останньому місці!
— Ви певні цього? — пожвавішала Галінка:
— Так само, як певен того, що ви — мила і чарівна дівчина.
— Ви дуже добрі… — Галінка спробувала посміхнутися.
— Ну, значить, вище голову, — пожартував я, — і більше терпіння!
— А чи довго ще це триватиме?
— Слідство? Це залежить передусім від усіх вас. На жаль, дехто з ваших колег не хоче допомагати нам. У нас складається таке враження.
— Я б дуже хотіла допомагати, — промовила Галінка, — але не знаю як. Я, мабуть, уже про все розповіла.
— Ніколи не відомо, що може виявитися важливим. Іноді це дрібниця, яка не привертає до себе уваги, іноді навіть враження. На вас ми покладаємо великі надії. Ви добре знали професора і все тутешнє середовище. Може, вам спаде на думку якесь цікаве спостереження, може ви пригадаєте щось таке, що могло б кинути нове світло на справу. Нам, наприклад, дуже допомогло б, якби ми довідалися, заради чого вбили професора. Причина вбивства — це, мабуть, найважливіше в цій справі.
Галінка уважно слухала.
— Я сама над цим думаю. Кому могла заважати така добра людина, як професор Містраль?
— І що ж?
— І нічого не можу придумати. Але як тільки мені спаде щось на думку, я негайно скажу вам.
Я дивився на неї і хотів її розгадати. Ні, не може бути, щоб вона… А все-таки я не міг позбутися підозрінь. Або я огидний цинік, або…
— Про що ви думаєте? — занепокоєно спитала Галінка.
— Думаю, яка прикрість, що таку дівчину, як ви, заплутали в цю брудну справу.
Галінка почервоніла.
— Скажіть мені… — завагавшись, вона потупила очі, — ви справді вірите, що я це могла б зробити?
. — Ні… не хочу вірити, і мені було б дуже неприємно, якби я помилився.
Тоді сталося несподіване. Галінка закинула мені руки на шию і поцілувала в щоку.
— Панно Галінко! — видавив я, відчуваючи, як кров заливає мені обличчя.
— Ой, як мені соромно! — Галінка заплющила очі. — Що ви подумаєте про мене? Ідіть уже… Ну, чого ви стоїте? — вигукнула вона з незрозумілою злістю.
Я вийшов, спітнілий, мокрий, мов руда миша. За дверима няв окуляри і нервово почав їх протирати. Моє прискорене дихання і пульс нещадно викривали мене. На щастя, тільки перед самим собою.
Крім цієї незначної події, що мала скоріше особистий характер, у той день нічого особливого не сталося. У слідстві настала перерва. Мабуть, тому Трепка прийняв запрошення начальника місцевого відділення міліції, і о першій годині ми вирушили на святковий обід до Пясечного. Наш господар був дуже щасливий, що може частувати Трепку, і обід, який нагадував скоріше старопольський банкет, тривав добрих кілька годин.
Решту дня ми провели в теоретичних міркуваннях. Журка, чекаючи результатів дактилоскопічних досліджень і розтину тіла, приводив у порядок зізнання. Трепка, розсівшись у глибокому вольтерівському кріслі, заглибився в роздуми, відомі лише йому, а може просто дрімав. Щодо мене, то, на превеликий свій сором, повинен признатися, що мої роздуми мали трохи інший і не зовсім службовий характер.