Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
— Але пізніше ви занесли професорові скляночку?
— Занесла.
— І професор випив вишнівку при вас?
— Ні, він сказав, що вип'є перед тим, як лягатиме спати.
— Де ви поставили склянку?
— На столику біля ліжка, але…
— Але що?
— Професор велів мені поставити в шафі, на полиці, щоб ніхто не бачив.
— Що робив професор, коли ви принесли вишнівку?
— Сидів з грілкою в кріслі.
— Він ще щось казав вам?
— Так, просив відчинити вікно, бо йому душно. Я навіть здивувалася. Ви ж, кажу, вигріваєтесь і хочете відчинити вікно. Це шкідливо. Повітря холодне і вологе, вас продує. Для ревматизму, хай бог боронить, нема нічого гіршого. Але професор сказав, що це забобон, що свіже повітря ніколи нікому не шкодить.
— Ну і як, ви відчинили вікно?
— А що мені було робити? Відчинила.
— А потім?
— Потім?.. Потім я вийшла.
— Ще одно, пані Мацьошекова, що сталося з ключем?
Мацьошекова витріщила очі.
— То ви знаєте про ключ? — видавила вона.
— Дозвольте нам запитувати, — сказав Журка, пронизуючи її поглядом. — Де ключ?
— О боже, чого ж ви так на мене… — злякалася Мацьошекова. — Звідки ж я можу знати, що сталося? В суботу я цілий день спини не розгинала… Не помітила навіть, що ключ пропав. Тільки ввечері, коли принесла професорові ту скляночку, він запитав, чи я не знаю, де ключ. Не тому, що це його злякало чи якось стурбувало, а просто так запитав. Я почала шукати під дверима, а пан професор шукав по кишенях, але ключа не було. Тоді пан професор сказав, що, мабуть, через неуважність десь залишив ключ, хоч це й дивно, бо він ручається головою, що, повертаючись з лабораторії, він тим ключем відмикав двері.
— А як ви думаєте, чи не міг професор залишити ключ у дверях з зовнішнього боку? — запитав Журка.
— Думаю, що міг… Він завжди залишав ключ зовні. Професор ніколи не замикався в кімнаті. Хіба тільки на ніч.
— Так… так… — повторював Журка, потираючи руки. — А ви можете показати нам той графин, з якого наливали для професора вишнівку?
Мацьошекова злякано глянула на нього.
— Невже ви думаєте, пане поручику, що… це від тої вишнівки?
— Не думаю, — пробурмотів Журка. — Я ніколи нічого не думаю, я тільки веду слідство, розумієте? І прошу не задавати мені більше таких питань, що б я не робив.
— Добре, пане.
— Ну, то ходімо на кухню.
— Ще одне питання. — Трепка підійшов до Мацьошекової, тримаючи в руках кошик для сміття. — Ви вчора ввечері викидали сміття з цього кошика?
— Ні… сміття з кошиків викидається вранці, коли в кімнатах прибирають..
— Дякую, тепер можна перейти до кухні.
— От із цього графина, — показала Мацьошекова і простягнула руку до кришталевого бутеля, що стояв на поличці буфета.
— Не доторкуйтесь! — крикнув Журка.
Мацьошекова відсмикнула руку і затулила рот.
— О боже! — злякано прошепотіла вона.
— Що сталося?
— О боже! — видавила жінка. — Графин порожній.
— А ви певні, що вчора ввечері там ще була горілка?
— Ну звичайно, адже за столом випили тільки по чарці. Коли я прибирала, тут ще було з чверть літра. Професорові я налила половину скляночки, залишилося ще багато.
— А сьогодні вранці горілка ще була?
— Ні… я не помітила. Розгубилася, пане.
— Може, горілку випив хтось із мешканців? Як тут ведеться? Кожен може прийти на кухню і налити собі чарку?
— Ні, пане. Для докторів є «аптечка» у вестибюлі нагорі. А звідси горілку беремо тільки до вечері.
— Розумію!
Журка обережно взяв графин за край шийки.
— Ви його заберете? — запитала Мацьошекова.
— Так. — Журка пильно глянув на неї.
— Я хотів би ще запитати… — Трепка погладив лисину. — Ви пригадуєте, що в п'ятницю ранком професор ходив на прогулянку.