Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
— Пригадую.
— Як ви думаєте, куди ходив тоді професор?
Мацьошекова насупила брови.
— Не знаю… Я вже казала вам, що не знаю.
— Жаль, — промимрив Трепка.
Ми вийшли, з кухні.
— Справа заплутується дедалі більше, — сказав Журка. — Не подобається мені вся історія з вишнівкою.
— Ти думаєш, що в горілці могла бути отрута? — спитав я.
— А чому б і ні…
— Все це добре, але мотив, мотив, панове? — покашлюючи, сказав Трепка.
Розділ X
Доктор Протоклицька була цілком спокійна. Здавалося, що смерть професора зовсім не вразила її. Жінка виглядала навіть набагато краще, ніж минулого вечора. Обличчя було чудово «зроблене», на пальцях — манікюр. Вона невимушено сіла в кріслі Містраля і холодно втупилася в поручика Журку, який перегортав свої записи.
— Як ви думаєте, заради чого отруїли професора?
— Не маю уявлення, — швидко відповіла Протоклицька.
Журка багатозначно глянув на Трепку і запитав:
— Що ви робили вчора після вечері?
— Чи не необхідне питання, поручику? Мені здається, що ми весь час перебували під наглядом цих панів, — Протоклицька примруженими очима глянула на мене і на Трепку.
— Якщо говорити точно, — процідив крізь зуби Журка, — то не весь час. Адже капітан і поручик виходили надвір, коли Мацьошекова вчинила тривогу.
— Ах, он що! Здається, доктор Йонаш уже з'ясував це питання. Ми лишалися на місці. Не заходили ні в лабораторію, ні в кімнату професора.
— Так, — підтвердив Журка. — А потім? Ви нібито ходили на кухню сказати, щоб Мацьошекова приготувала каву.
— І це вас цікавить? — здивувалася доктор Протоклицька. — Так, я пішла на кухню, ну й що ж із того?
— Вас не було точно двадцять хвилин. — Журка відсунув записи. — Що ви так довго робили?
— Ви, бачу, дуже точні, поручику, — холодно посміхнулася доктор Протоклицька. — Але думаю, що легко зможу задовольнити вашу цікавість. Просто я не застала Мацьошекової на кухні і мусила шукати її в іншому місці.
— А саме?
— А саме в пекарні, де вона пекла пироги.
— Але коли ви повернулися, — втрутився я, — на вас не видно було слідів дощу.
— Яка тонка спостережливість, поручику, — іронічно посміхнулася Протоклицька. — Ви, мабуть, уявляли, що я побігла на другий кінець саду в своєму платтячку? На щастя, у мене є плащ з капюшоном.
— Розповідайте, будь ласка, далі, — заохотив її Журка.
— Далі дуже цікаво, — продовжувала іронізувати Протоклицька. — Я сказала Мацьошековій про каву і повернулась додому.
— Разом з Мацьошековою?
— Ні… Я повернулася раніше. Мацьошекова сказала, що заварить каву в пекарні, бо на кухні плита вже не горить.
— Але в вестибюль ви, здається, ввійшли разом з Мацьошековою?
— Ми ввійшли одночасно, але не разом. Це трохи різні речі.
— То що ж ви робили перед тим як зайти до вестибюля?
— Я була в своїй кімнаті. Коли вам цього мало, то можу ще додати, що я поправляла зачіску.
— Так, — промимрив Журка, заглядаючи в записи, — потім о десятій годині п'ять хвилин ви зійшли вниз. Цього разу ви теж заглядали на кухню?
— Ні, навіщо? — здивовано відповіла Протоклицька. — Я пішла прийняла ванну, а потім лягла спати.
— О котрій годині це було?
— Пів на одинадцяту.
— Може, ви когось помітили у вестибюлі?
— Ні, нікого.
Мацьошек сидів навпочіпки біля Рези і годував цю огидну тварину якимсь підозрілим варивом з тіста. Побачивши мундир Журки, він підвівся і виструнчився.
— Закінчуйте свою справу, — сказав Журка, який завжди поблажливо ставився до людей, що виконували службові обов'язки.
— Чим ви годуєте собаку? — поцікавився я.
— Даю спеціальну їжу. Сам готую, — відповів Мацьошек. — Тільки тоді я спокійний. Собаку, який у мене був раніше, отруїли.
— Ви заявили про це в міліцію?
— Е, пане, у міліції багато інших справ, які треба розв'язувати.
Ми зайшли в прохідну будку.
— Пане Мацьошек, а чи не може хтось залізти в сад через мур? — запитав Журка.
— Якщо ніхто не допоможе зсередини, то нічого не вийде, — впевнено відповів Мацьошек. — Пан Міхал з колегами робив одного разу спробу, але безуспішно.
— Учора ввечері ніхто чужий не заходив до «Пристані»?
— Ні, — хитнув головою Мацьошек, — крім вас і міліціонерів, заходили тільки доктор Заплон, панна Галінка і пан майор.
— Ви маєте на увазі професора Касіцу?
— Так, професора Касіцу.