Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
5
Решта дня була сповнена приємних клопотів. У призначений час Елі побувала у старшого помічника, який оформив усі необхідні для переведення документи, потім у канцелярії інтенданта, де її поставили на забезпечення за категорією E6, видали належне для сержанта обмундирування і вручили ордер на помешкання, відповідне її новій посаді. Хоча Гарсія був фактично відрахований з літно-навігаційної служби, старпом Крамер наказав не займати його каюту, але з такої нагоди Топалова звільнила свою, перебравшись нарешті в житловий відсік для старшого командного складу, де, власне, й було її місце після отримання звання лейтенанта-командора — в товаристві Томасона, Павлова, Крамера, головного інженера, головного інтенданта, начальника медслужби, командира десантного загону та професорів з наукової групи.
Процедура переселення й облаштування на новому місці затяглася до пізнього вечора, оскільки до Елі раз по раз заходили знайомі, щоб привітати з просуванням по службі. Майже в кожному такому випадку оголошувався тост, і Елі, дарма що пила буквально по краплині, під кінець порядно захмеліла. Та і я, чесно кажучи, був добряче напідпитку, а Топалова, що цілий вечір складала нам товариство, взагалі не обмежувала себе у випивці. Ми могли собі це дозволити — завтра наша група відпочивала, у нас був плановий вихідний.
Близько одинадцятої, коли паломництво до Елі припинилося, у нас, як це часто буває у п’яній компанії друзів, зав’язалася душевна розмова, і ми з Елі, несподівано для самих себе, поділилися з Топаловою своїми проблемами. Не знаю, що на нас найшло, раніше такого ніколи не траплялося. Можливо, причина в тому, що Яна трималася з нами на рівних, без найменшої зверхності, але водночас була на десять років старшою за нас і мала значно більший життєвий досвід.
— Далебі, любі мої, навіть не знаю, що вам порадити, — співчутливо сказала вона. — Ніколи не опинялася в такій ситуації. У мене, власне, й особистого життя майже не було. У льотчиків Астроекспедиції рідко складаються благополучні сім’ї. Чи, принаймні, пари. Ідеальний варіант — щоб обидва служили на одному кораблі. Як от ви… Але у вас інша проблема. Ви дорожите своєю дружбою, і вам справді є чим дорожити. Така дружба буває лише раз у житті, та й то не в усіх. І я чудово розумію ваш страх зруйнувати її. На твоєму місці, Елі, я б до дрижаків боялася втратити такого відданого друга, як Алекс. Адже заради тебе він не побоявся сунути голову в вовчу пащу. Якби сьогодні ти провалила випробування, то… ні, звичайно, його б не понизили, він і далі залишався б на гарному рахунку, але в його особистій справі з’явився б запис: „схильний до суб’єктивності в оцінці фахових навичок“. У майбутньому це б суттєво ускладнило йому отримання посади старшого пілота, а тим більше — шкіпера.
— Ну, до цього ще далеко, — заперечив я.
— Час збіжить швидко, аж не зчуєшся. Повір мені на слово, Алексе: ще до свого тридцятника ти будеш зарахований до програми підготовки капітанів… Та годі цих балачок. Краще потанцюйте. Мені приємно дивитись, як ви танцюєте.
В одномістній каюті молодшого офіцера було небагато вільного простору, але для Елі це не становило проблеми. Для мене, в парі з нею, також. Ми танцювали під тиху повільну музику, а Топалова, забравшись з ногами на ліжко, з меланхолійною усмішкою дивилась на нас. Не знаю, чим була викликана її меланхолія — можливо, вона згадувала свою юність.
— Сашко, — палко прошепотіла мені на вухо Елі. — А може, таки спробуємо? Лише один раз.
— А що далі? Після цього ми або розійдемося назавжди, — нагадав я її ж власні слова, — або потім буде ще один раз, і ще, і ще — аж поки це стане звичкою.
— Нам може сподобатися така звичка.
— Здається, ми помінялися ролями, — зауважив я. — Краще нам зупинитися. Зараз ми п’яні й можемо утнути дурницю, про яку потім пошкодуємо.
У Елі вистачило розсудливості погодитися зі мною.
Невдовзі по півночі привітати нову колегу прибули льотчики з Четвертої групи, які щойно змінилася з вахти. Разом з ними, як я й очікував, прийшла Ліна. В її погляді, спрямованому на Елі, я прочитав дещо новеньке — захоплення на межі поклоніння. З розповідей я знав, що Ліна просто обожнювала льотчиків, і раніше, до Еліної появи, не могла відмовити нікому, хай то чоловік чи жінка, хто носив значок з золотими крильцями. Тепер вона була щаслива. Тепер дві її пристрасті злилися в одну…
Ми ще трохи побалакали, потім випили на прощання й розійшлися, залишивши Елі в товаристві Ліни. В коридорі Топалова мене затримала.
— Я думала про твої проблеми, Алексе. І ось що я тобі скажу: є друзі, а є коханці. Люби Елі як друга, але не шукай в ній кохану. Знайди собі іншу. На світі багато гарних дівчат, а ти дуже милий хлопець.