Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Усамітнившись у своїй каюті, я попервах збирався лягти спати, проте сну в жодному оці не було. Я вибрав навмання фільм з нашої бортової відеотеки, але вже за півгодини зрозумів, чим усе закінчиться. Тоді я взяв монографію „Прикладна фізика вакууму“ — підручну книжку кожного зоряного льотчика — і почав читати розділ про нерегулярні збурення енергетичних рівнів в умовах змінної гравітації. Звісна річ, на п’яну голову я не зміг розібратися в громіздких формулах та рівняннях, а тим більше — зрозуміти їх фізичний сенс. Врешті я відкинувся на подушку і став думати про своє химерне особисте життя.
У тому, що воно химерне й ненормальне, я не мав ані найменших сумнівів. Мені лиш нещодавно виповнилося двадцять три роки, а в мене вже було понад два десятки дівчат — чим може похвалитися далеко не кожен хлопець мого віку. Тобто, похвалитися, звичайно, може будь-хто — але в переважній більшості випадків це не відповідатиме дійсності. В моєму випадку це відповідало дійсності, хоча я ніколи ні перед ким не похвалявся. По-перше, вважав такі хвастощі поганим тоном; а по-друге, з усіма цими дівчатами, з усіма без винятку, мене зводила Елі. Єдиний мій самостійний роман мав місце ще в інтернаті, але тоді все обмежилося прогулянками по місту, спільним виконанням домашніх завдань і невинними поцілунками.
А в коледжі я познайомився з Елі — і, наскільки можу судити з відстані п’яти років, покохав її мало не з першого погляду. Мабуть, вона одразу відчула це, відчула раніше, ніж я сам встиг розібратися в своїх почуттях, і дуже тонко, ненав’язливо, але цілком однозначно дала мені зрозуміти, що в сексуальному плані хлопці її не цікавлять. Згодом ми стали найкращими друзями, і Елі, не в змозі дати мені те, чого я завжди хотів від неї, ділилася зі мною своїми подружками з числа тих, що не гребували чоловіками, на зразок Сью та Грети. А сам я дівчат собі не шукав, бо єдина дівчина, яка була мені потрібна, і так вже жила зі мною…
Десь о пів на другу, коли я почав був дрімати, пролунав дзвінок у двері каюти.
— Хто там? — звично спитав я.
Від цих слів інтерком автоматично ввімкнувся і вже в запису повторив моє запитання для відвідувача.
— Це я, Ліна, — почулось із динаміка.
Здивований, я підвівся з ліжка й накинув сорочку.
— Що ж… Заходь, будь ласка.
Ключова фраза розблокувала дверний замок, і до каюти ввійшла Ліна, одягнена в рожевий халатик і пухнасті капці на босу ногу. Її біляве волосся було скуйовджене, а губи трохи припухлі — ну, звісно ж, від поцілунків.
— Елі попросила прийти до тебе, — сказала вона.
— Ага… — тільки й промовив я.
Це було щось новеньке. Коли я казав, що Елі ділилася зі мною подругами, то не мав на увазі так буквально. Іноді мені діставалися її колишні дівчата, іноді було як зі Сью та Гретою, а четверо чи п’ятеро Еліних подружок (точно не пригадаю) спали з нами через раз. Але ще ніколи не траплялось такого, щоб ми мінялися посеред ночі…
Мовчанка між нами затягувалась, і Ліна збентежено опустила очі.
— Знаю, що це неправильно. Я ще ніколи не була з двома — ні одночасно, ні по черзі. Але Елі дуже просила…
— Ти могла сказати „ні“.
Дівчина похитала головою:
— Не могла. Я люблю Елі й розумію, як це для неї важливо. Вона хоче віддячити тобі, але сама не може, тому попросила мене. Я ж подобаюсь тобі, правда?
— Правда, — підтвердив я. — Ти мені дуже подобаєшся. Однак зараз ідеться не про мої почуття, а про твої.
— Так ти мені теж подобаєшся, Сашко. Якщо хочеш знати… — Тут Лінині щоки густо зашарілися. — Спочатку я навіть закохалась у тебе, і якби не зустріла Елі… — Вона трохи помовчала. — Ну, словом, мені буде приємно виконати Еліне прохання. Дуже приємно.
— Тоді нема проблем, — сказав я, підступив до Ліни й легесенько обійняв її за талію. Під халатом у неї більше нічого не було — лише тіло, яке ще зберігало тепло Еліних доторків, пристрасть її пестощів… — Ти ще гаряченька?
— Як це?
— Ну, прямо з ліжка?
— Так… — Ліна ніяково всміхнулася. — Якщо хочеш, прийму душ.
— Ні, в жодному разі! — заявив я і притиснувся вустами до м’яких уст дівчини. До тих уст, які нещодавно цілувала Елі і які цілували її. Це було надзвичайне, п’янке відчуття.
6
Політ тривав, і від вахти до вахти Елі стрімко прогресувала. Вона припускалася все менше й менше помилок, її дії за пультом помічника штурмана ставали дедалі точнішими і впевненішими, а вибір тих або інших варіантів із пропонованих комп’ютером — чимраз ближчим до оптимального. Звичайно, Елі було ще далеко до справжнього професіонала, проте її успіхи вражали, з чим не могли не погодитись і командор Томасон з капітаном Павловим. Наша група й далі пасла задніх за показниками ефективності, але вже на десятий день досягла позначки вісімдесяти семи відсотків, що було зовсім непогано.