Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1

— Як поживаєш? — запитав він.

— Нормально, — відповів я.

Я сказав йому, що я зараз у Саппоро. Він запитав, чи холодно. Я відповів, що холодно.

— Як з роботою? — спитав я.

— Вистачає, — відповів він.

— Не дуже випивай! — порадив я.

— Останнім часом п’ю небагато, — відповів він.

— Там у вас сніг падає? — поцікавився він.

— Зараз ні, — відповів я.

Якусь хвилину ми ввічливо перекидалися словами, ніби м’ячиком пінг-понгу.

— До речі, в мене до тебе прохання, — почав я нарешті про головне. Колись давно я зробив йому одну послугу. Про це добре пам’ятав і він, і я. Інакше не телефонував би. Бо я не з тих, що люблять просити в когось допомоги.

— Кажи, — відповів він просто.

— Колись ми з тобою мали справу з готельним вісником, — сказав я. — Років п’ять тому, пам’ятаєш?

— Пам’ятаю.

— Скажи, той зв’язок у тебе ще зберігся?

— Ще зберігся, хоча я не назвав би його жвавим. Можна й оживити.

— Там був один журналіст, добре обізнаний з лаштунками готельного бізнесу. Не пригадуєш, як його звали? Такий худющий, завжди у чудернацькій шапці… Ти міг би з ним зв’язатися?

— Гадаю, міг би… А що ти хочеш дізнатися?

Я коротко переказав йому зміст статті про скандал навколо готелю «Дельфін». Він записав назву тижневика і номер випуску. Потім я розповів йому, що до побудови великого готелю «Дельфін» на його місці стояв маленький готельчик з такою ж назвою. Я сказав, що у зв’язку з цим хотів би дізнатися ось про що. Передусім — чому новий готель успадкував стару назву? Яка доля спіткала власника малого готельчика? І, нарешті, чи той скандал мав якесь продовження?

Мій компаньйон усе записав і для певності перечитав записане мені у трубку.

— Все правильно?

— Правильно, — відповів я.

— Мабуть, квапишся? — спитав він.

— Вибач, — відповів я.

— Спробую сьогодні з ним зв’язатися. Ти мені не скажеш свій телефонний номер?

Я повідомив йому номер телефону й номер кімнати.

— Ну бувай! Пізніше зателефоную, — сказав він і поклав трубку.

На обід я з’їв щось невигадливе в готельному кафетерії, а коли спустився у фойє, за конторкою побачив знайому дівчину з окулярами на носі. Я вмостився на дивані в найглибшому кутку фойє і довго спостерігав за нею. Вона вся поринула в роботу і, здавалося, мене не помічала. А, може, й помічала, та навмисне ігнорувала. Однак мені було все одно. Просто я хотів трохи подивитися на неї. Стежачи за нею, я думав: «От з тією дівчиною я міг був переспати, якби захотів».