Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1

Так само, як і на екрані.

Тож на якого біса мені платити гроші за таке кіно?

Я кинув газету у відро для сміття і крізь легку снігову завісу повернувся до готелю. Проходячи через фойє, зиркнув на конторку реєстрації, але знайомої дівчини не побачив. Мабуть, кудись пішла на перерву. Я зайшов у куток для відеоігор і кілька разів зіграв у «Пекмана і Галактику»[9]. Вміло скомпонована, але невротична гра. Крім того, занадто войовнича. Але час пожерти здатна.

Потім я вернувся у номер і взявся читати книжку.

День видався нікудишнім. Коли мені обридло читати книжку, я дивився на сніг за вікном. Сніг падав цілісінький день. Усе сипав і сипав. Що я аж дивувався: ого, скільки снігу може нападати з неба за один день! О дванадцятій я спустився у готельний кафетерій і пообідав. Потім знову вернувся в номер, читав книжку і споглядав сніг за вікном.

А все-таки день марно не пропав. О четвертій, коли я читав книжку, у двері хтось постукав. Я відчинив їх, дивлюсь — на порозі стоїть знайома дівчина з реєстратури. З окулярами на носі і в блакитній фланелевій куртці. Вона прослизнула, немов тінь, крізь прочинені двері в кімнату і хутко зачинила їх за собою.

— Якби мене тут застали, то негайно вигнали б з роботи! У нашому готелі щодо цього страх які суворі правила, — сказала вона.

Окинувши поглядом номер, вона сіла на диван і розправила поділ спіднички на колінах. І глибоко зітхнула.

— Зараз у мене перерва, — сказала вона.

— Я збираюсь випити пива. А ти що будеш?

— Нічого не треба. Часу обмаль, — відповіла вона. — А що ви робите весь день у номері?

— Та нічого особливого. Час гаю. Книжку читаю, сніг споглядаю, — відповів я, наливаючи у склянку пиво, добуте з холодильника.

— Яку книжку?

— Про іспанські війни. Вони описані там від початку до кінця. І наводять на багато різних думок.

Іспанські війни справді повчальні. Саме такі відбувалися в далекому минулому.

— Тільки не подумайте про мене чогось дивного! — раптом сказала вона.

— Дивного? — перепитав я. — Що ти маєш на увазі? Що зайшла до мене в номер?

— Ага.

Я присів на краю ліжка зі склянкою в руці.

— Нічого дивного я про тебе не думаю. Звісно, трохи збентежився. Але радий, що ти прийшла. Я тут з нудьги помирав і так мені хотілося з ким-небудь поговорити…

Підвівшись з дивана, вона стала посеред кімнати, легко скинула блакитну куртку й повісила її, щоб не зім’яти, на спинку стільця. Потім підійшла до мене і присіла поруч на ліжку, стуливши коліна докупи. Без куртки вона здалася мені чомусь слабкою та уразливою. Я обійняв її за плечі. Вона поклала голову мені на плече. Чарівний запах. Акуратно випрасувана білосніжна блузка. Так тривало, напевне, хвилин п’ять. Під моєю рукою, з головою на моїм плечі, заплющивши очі, вона тихо, ніби уві сні, дихала. І тільки сніг безперестанку сипався, заглушуючи міський шум. Панувала цілковита тиша.