Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Роман, новелла » Позичений чоловік
Позичений чоловік - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Позичений чоловік

Электронная книга - «Позичений чоловік». Краткое содержание книги:

Роман “Позичений чоловік” є першою книгою химерної трилогії Євгена Гуцала про пригоди Хоми Прищепи - надлюдини з колгоспу Барвінок - та інших мешканців села Яблунівки, що та трилогія є визначним явищем української гумористичної літератури. (Друга та третя книги трилогії - романи Приватне життя феномена і Парад планет - також викладені на цьому сайті). Твір поєднує у собі анекдот, небилицю, містифікацію, бурлеск і є зухвалою спробою письменника у фантастичній, жартівливій формі розповісти про повсякденне життя сучасної людини. В основі сюжету вигадана історія про те, як жінка позичила іншій жінці на місяць свого чоловіка. Навколо головного героя роману Хоми Прищепи — “дивака і характерника, гуманіста і пройдисвіта, джиґуна і мудреця” — розгортається каскад неймовірних пригод. Та, захоплюючись несподіваними поворотами сюжету, кумедними ситуаціями, в які потрапляє наш герой, ми розуміємо, що насправді головною дійовою особою в романі є дух українства, українська вдача. Вражає мова, якою написано роман, — неперевершена й органічна, сповнена неповторних прислів’їв та приказок, діалектизмів та словотворів, мова розмаїта й незнищенна, як незнищенні уява й талант нашого народу.
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 150
Перейти на страницу:

Та, либонь, не судилось нашому щастю збутись, бо якогось ранку сиджу я, позичений, та й снідаю, Щоб на роботу йти на ферму, як увіходить до хати Мартоха.

Рідна моя жінка Мартоха не просто увійшла, а наче вогню принесла, і той вогонь палахкотить їй в очах, і мовби з димом факає з рота. Здається, що вся вона зараз спалахне, мов копиця сіна. І чого то, думаю, в неї злості повні кості, наче вона родом із самісінького пекла? Може, тому розсердилась, що сусідська корова не тим боком почухалась, із Мартохи станеться.

Глянула – наче квачем мазнула по кутках, у піч пустила моторну зміюку свого погляду та й каже:

– Збирайся, Хомо, і додому гайда!

Бачу, роззявляється в Одарки губа, мов у жаби до каченяти, дивиться зашморгом на непрохану ранкову гостю.

– А Хома у себе вдома, – каже, – то куди йому ще збиратись? Хіба забула, що позичила чоловіка взамін за телицю? А десяток циганських голок хіба не дала, хоч за голки ми не вмовлялись? А ґудзичків біленьких десяток? А наперсток?

– Ось твій наперсток, ось твої ґудзики, ось твої циганські голки! – Мартоха зі злом поклала все те добро на лаві. – Одна голка зламалась, то куплю в місті й принесу. Так що ми квити, а ти, Хомо, збирайся. Покористувалась тобою Дармограїха – годі!

– Як то квити? – стаючи схожою на скаженого їжака, торохнула язиком, наче розбитою дерев’яною терницею, Одарка. – А телиця?

– А телиці нема! – сіконула, як ціпом.

– Як то нема? – засичала гадюкою Дармограїха. – Ще не відбув Хома в мене за телицю, а в нас була умова на півроку. Ти що, Мартохо, продала чортові душу?

– Ти на мене холоду не наганяй! І ти мені не кума, щоб чортом дивитись. Ти тільки подивись на неї – лізе в очі, як осока! Забрала свою телицю – й Хому не хоче повертати. Як же це жити мені тепер, коли ні Хоми, ні телиці?

Мартоха взялась руками в боки, ставши схожою на велетенського куманця, – витвір божевільного гончара з родини циклопів. Голос її нагадував голос немащеного колеса, що котиться по грудомаччю та каміняччю.

– Чуєш, Хомо? Немає телиці в нашому хліві. Вдосвіта вийшла до хліва, хотіла погодувати, а телиці нема, і двері відчинено.

– Як то нема телиці? – нарешті до мене повернувся дар мови.

– А де ж телиця? – злетів соколом-сапсаном голос Дармограїха

– Нема, лизя злизала! Не подумаю, Одарко, що ти назад викрала і продала на базарі, а тільки нема.

– Позбулась ти, Мартохо, стида, як та кобила, що воза побила, – задвиготіло в грудях у Дармограїхи, наче посипались у провалля кам’яні гори. – Сама спродала чи злодіям подарувала, а тепер прийшла Хому забирати? Либонь, у вовка очі позичила або ж свої продала псові.

– Коли сама не стидаєшся, то накрий решетом голову. Бач, стидати надумала! І кого – мене! Сама ходить у песій шкурі, а когось винуватить!

– Мартохо, не сопи, як ковальський міх, бо я ніколи Не зустрічала гостей на широкому шляху! Не з тих, що по чужих кишенях молебні правлять.

– Як то не з тих? Якби не з тих, то Хому б не позичала, щоб сільраді замилити очі. Ти така, що візьмеш хоч і і вогню. Знать по твоїх очах, де ходиш по ночах. Та ти така, що церква горітиме, а ти руки грітимеш. Не треба прикидатись мертвим індиком, бо знаю тебе!

– І обі, Мартохо, якби тільки наволокти пеню на мене, – йшла Дармограїха в атаку у своїй хаті, де навіть стіни захищали. – Хтось винен, а на мені має окошитись. Але знай, що смола до дуба не пристане!

– Ага, мели язиком поза вухами, – гриміла рідна моя жінка Мартоха, як ото гримить у літньому небі дияконський підпилий голос грому. –Ти така чесна, як колгоспний бугай Імперіалізм, що покриває кожну корову в артільній череді та з яблунівських хлівів.

– А щоб на тобі шкура загорілась! – цокочучи кукурудзяними зернами добірних зубів, у солодкому запої зичила Дармограїха. – А щоб тебе буря вивернула! – дзвенів її міцний голос, наточений у базарних та ярмаркових баталіях. – А щоб тебе кат сіконув перед великими вікнами!– кляла Дармограїха, аж біла піна їй зацвітала синявим шумовинням у куточках уст. – А щоб тобі світ замакітрився!

І тільки скінчила вона свої прокльони на найвищій ноті, як обізвалась моя рідна жінка Мартоха – наче горохом сипонула по стінах та по долівці, і горох заскакав скрізь, зашарудів, затріщав, задріботів.

1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 150
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)