Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
— Мені пощастило двічі зафіксувати цей момент, — задоволено закінчив Валентин. — Тепер не відкрутиться…
— Добре. Спасибі.— Юрій зняв телефонну трубку й спитав адміністратора, чи можна замовити в готелі квиток на літак або на поїзд.
Одержавши ствердну відповідь, спитав, чи не замовляв квитки до Києва його приятель Штром з п'ятсот двадцятого номера.
— Замовив. На завтра, на вечірній експрес.
Другого дня зранку Штром кинувся по московських крамницях купувати подарунки друзям і родичам. Валентин і Юрій провели його до Центрального універмагу, потім у Пасаж. Далі не було потреби ходити за ним по п'ятах. Постачальник зробив своє діло, вони — своє, і тепер до самого поїзда він буде тинятися по крамницях. Опріч усього, вони ж могли й виказати себе…
Оперативники залишили Штрома серед вулиці, між двох промтоварних крамниць…
Короля врятовано
— Ви повинні допомогти нам, Михайле Борисовичу. Адже добре знаєте все, що робиться на фабриці, — говорив Юрій огрядному, але рухливому чоловікові, який неспокійно крутився на стільці. — Буду з вами відвертий. Треба перевірити один сигнал. Нам потрібна допомога чесних людей. Чоловік підхопився.
— Що це значить?! — В голосі його бриніло благородне обурення. — Як вам не соромно! Хіба так роблять? Зберіть колектив і спитайте, що вас цікавить. Усі підтвердять, що на нашій фабриці немає ніяких махінацій. Було кілька дрібних злодіїв, ви їх впіймали й самі випустили…
— Ми, звичайно, йдемо до колективу, розпитуємо, звертаємося до громадських організацій, — тихо відповів Юрій. — Саме з вашого колективу і надійшов сигнал… Та не все можна з'ясувати на загальних зборах. Це ви розумієте? Нас цікавлять насамперед суто технічні питання. Тому й звертаємося до вас як до кваліфікованого працівника…
— Спасибі за довір'я, — іронічно пробурмотів чоловік. — Ні до чого це мені… А фабрика наша перевиконує план, передова. На Дошці пошани в районі…
— Все це добре, але ми не можемо не зважати на тривожний сигнал.
— Бігати до вас і тихцем виказувати я не буду! — опирався чоловік. — Це виходить — продавати людей.
— Ви боїтесь, що вам усе ж таки довелося б, як ви висловлюєтесь, продавати?
— Не чіпляйтесь до слів. Ви неправильно мене зрозуміли.
— Скажіть ясніше.
Чоловік мовчав.
— Йдеться, повторюю, про технічну допомогу, — зітхнув Юрій. Він уже відчував, що помилився, відкривши карти цьому чоловікові, але ще сподівався переконати його. — Якби ви самі помітили правопорушення і відчули, що у вас бракує сил викрити винуватців, до кого звернулися б по допомогу? До міліції чи написали б до газети. Так?
— Але я до вас не прийшов, я нічого не помітив. Ви самі мене викликали. А я нічого не знаю і знати не хочу.
— В даному разі, — терпляче пояснював Юрій, — не ви до міліції, а міліція до вас звертається. Адже це спільне наше діло — боротися проти правопорушень. Крім усього, ми боїмося помилитися. В такій роботі, як наша, помилки неприпустимі. І ви благородно вчините, допомігши нам виявити, де злочин, а де, можливо, тільки недбалість чесної, але нерозпорядливої чи над міру довірливої людини…
— Ні, ні і знову ні! І не агітуйте! Кістки моїх батьків перевернуться в могилі, якщо я сюди ходитиму. Самі розбирайтеся, ви за це гроші одержуєте…
— Ну що ж… У такому разі вас більше не потурбуємо, — з гіркою іронією погодився Юрій. — Попрошу тільки одне: не розголошувати нашої розмови. Забудьте її.
— Спробую. Хоч таке не забувається! Можна йти?
Юрій розгублено оглянувся на старшого оперативного уповноваженого Дроздова, який зайшов до кімнати й почув кінець розмови. Але майор удавав, нібито його не обходять чужі справи, і байдуже дивився у вікно.
Чоловік схопив перепустку і, не попрощавшись, швидко вийшов з кімнати.
— Хто це був? — спитав Дроздов, не відводячи погляду од вікна.
— Михайло Кочубієвський — змінний майстер «Оріона».
— Гол у свої ворота, — нещадно сказав майор. Такий прорахунок нанівець зведе всю нашу роботу. Дев'яносто із ста, що він перекаже розмову на фабриці.
Лейтенант тільки зітхнув.
— Чому ви зупинили вибір на ньому?
— Вихованець дитбудинку. Колишній комсомольський активіст. Виробництво знає. Живе скромно. Нібито не заплутаний ні в які махінації…