Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.

Галичани пильно слідкували за подіями на Великій Україні, з ознайомлювальними місіями туди неодноразово виїжджали галицькі парламентарі[116]. Особливо плідними були їх зустрічі із наддніпрянськими дипломатами в Австро-Угорщині.

Перший український посол Андрій Яковлів прибув до Відня ще 26 квітня 1917 р. Народився він 1872 р. у славному Чигирині. Після закінчення університету займався адвокатською практикою і журналістикою, був завзятим дослідником козаччини, членом партії соціалістів-федералістів, членом Української Центральної Ради. Готель «Бристоль», де він замешкав у столиці, і став місцем зустрічей із галичанами. До речі, там йому асистував Григорій Косинка (1899–1934) – талановитий поет і прозаїк, добрий танцюрист славнозвісного «кеквоку»[117].

Через кілька місяців А. Яковлева змінив (до червня 1919 р.) В’ячеслав Липинський – відомий історик і політик. Народився він 5 квітня 1882 р. у селі Затурцях Володимирського повіту на Волині у сім’ї польського шляхтича-дідича. Його рід походив із Мазовії і переселився на Україну у XVIII ст. Навчався у гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Після військової служби при кінноті та університетських студій у Кракові (історія, астрономія) та в Женеві (соціологія) він осів в успадкованому маєтку на Уманщині. 1917 року став одним із організаторів Української демократично-хліборобської партії, основними ідеями якої були відстоювання державної суверенності України та збереження приватної власності на землю. Став ідеологом українського монархізму, виступав фактично за українське королівство з конституційно-демократичною формою правління. Останній період життя Липинського пройшов у кількох австрійських санаторіях та в гірській місцевості Баден біля Грацу, де він за допомогою братів купив невеликий будинок і де після затяжного грипу і серцевого приступу 19 червня 1931 р. помер. Під час своєї хвороби Липинський боявся, що його можуть у стані каталепсії поховати живцем. Тому, згідно з волею покійного, йому зроблено посмертний прокол серця. Похований у рідному селі, де створено меморіальний музей[118].

4 жовтня сеймовий посол Семен Вітик (1876–1934) вніс до палати послів Державної ради таку заяву: «Український народ, який в Австрії числить більш 4 мільйонів, а на Україні більш 40 мільйонів населення, є положеним між слав’янськими державами і межує також з румунськими, турецькими і угорськими племенами. Український народ мусив через сотні літ досвідчувати на собі гніт і поневолення з боку слов’янських правительств і бути ограбленим з своєї самостійності на цілі століття так само з боку польського, як і російського правительства.