Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.
- Автор: Литвин Микола Романович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7196-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.». Краткое содержание книги:
У книжці львівського історика М. Литвина розповідається про роль і місце Галичини та галичан в Українській національно-демократичній революції. Особливу увагу приділено державотворенню Західно-Української Народної Республіки, провокативній політиці більшовицької Росії, яка намагалася влітку 1920 року прищепити «любов» галичан до Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. І хоча своєї мети Українська революція не досягла, її значення важко переоцінити, оскільки вона спонукала нові покоління до спроб розбудови власної держави та здобуття незалежності.
Увечері Д. Вітовський зібрав у Народному домі нараду старшин. З’ясувалося, що у розпорядженні штабу повстання сил було менше, ніж передбачалось – до 1400 стрільців і 60 старшин. Кожен із 35 присутніх командирів отримав конкретні бойові завдання для захоплення найважливіших об’єктів Львова, роззброєння неукраїнських підрозділів і частин. Між іншим, Вітовський використав при цьому австрійський план, розроблений на випадок повстання поляків, – що це зможуть здійснити українці, його творці не вірили. Зразу ж визначили ряд об’єктів (військові склади на Янівській, ангар на Левандівці), для яких не вистачило сил, а для деяких – замало (Головний двірець, кадетська школа, цитадель). І хоча вірили в удачу, все ж Вітовський попередив, що в разі поразки – відступати до Красного, великого залізничного вузла.
Коли на ратушевій вежі пробила четверта, українські військові сили почали діяти. Першим порадував поручник Ілько Цьокан, який повідомив: австрійські, німецькі і угорські підрозділи будуть додержуватися нейтралітету. Невдовзі загін поручника Т. Мартинця захопив ратушу, а хорунжий І. Сендецький з 75 стрільцями оволодів галицьким намісництвом і заарештував генерала К. Гуйна. Ветеран легіону УСС чотар Гриць Трух зайняв комендатуру і полонив генерала Р. Пфеффера, а чотар Л. Огоновський роззброїв в казармі на Казимирівській двісті поліцаїв. Чотар С. Витвицький взяв під контроль Австро-Угорський банк. О п’ятій ранку відключено міський телефон і телеграфну лінію із Заходом. За кілька годин зайнято вокзали – Головний, Підзамче, Персенківку, Личаків. З кожним звітом зростала впевненість й Української Генеральної Команди.
Удосвіта залите дощем місто Лева повністю контролювали українські війська, на його вулицях з’явилися озброєні патрулі з синьо-жовтими стрічками на шапках, а над міською ратушею замаяв синьо-жовтий прапор, виготовлений Марією Лазорко (дружиною директора «Народної Торгівлі») і встановлений 17-літнім вістуном Степаном Панківським (героїчно загинув у бою під Вовчухами на Львівщині у березні 1919 р.), стрільцем Левом Гецом, гімназистами Миколою Котиком і Миколою Пачовським[134].
О 7.00 командувач українськими військовими силами Д. Вітовський з великим піднесенням віддав рапорт «обережному на всі боки» К. Левицькому про те, що, не втративши ні одного стрільця, його війська оволоділи Львовом[135]. «Хто з очевидців забуде той історичний день 1 листопада 1918 р., коли прастарий город князя Льва став знову столицею Української держави? – писав сучасник подій, історик Олекса Кузьма. – В чиїсь тямці затерлись могутні вражіння надзвичайної картини, коли з високої ратушевої вежі, намісництва, сейму та всіх державних будинків, військових і цивільних, замаяли синьо-жовті прапори на знак, що тут влада не австрійська, але українського народу?»[136]
Пополудні відбулося формальне перебрання влади від цісарського намісника. Зокрема, після підписання протоколу намісник К. Гуйн передав усю владу своєму заступникові В. Децикевичу, а він, новопризначений президент намісництва, уже на основі цісарського маніфесту від 16 жовтня 1918 р., передав її голові львівської делегації Української Національної Ради К. Левицькому (засідала неподалік, у будівлі Ставропігії на вул. Бляхарській, тепер І. Федорова).
1 листопада на мурах Львова з’явилася відозва Української Національної Ради:
«Волею українського народу утворилась на українських землях бувшої австро-угорської держави Українська Держава.
Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави. Дальші зарядження видадуть цивільні і військові органи Української Національної Ради.
Взивається населення до супокою і послуху сим зарядженням.
Під сею умовою безпечність публичного порядку, життя й маєтку, як також заосмотрення в поживу вповні запоручається».
Того ж дня Національна Рада звернулася і до населення Галичини:
«Український народе! Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави… Доля Української Держави в твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш всі ворожі замахи на Українську Державу…»[137]
134
Павлишин О. Львівщина в добу Західно-Української Народної Республіки (1918–1919). Львів, 2008. С. 14–15.
135
Василик І. Кость Левицький: від адвоката до прем’єра ЗУНР. Київ, 2012. С. 130–131.
136
Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. С. 69.
137
Українське слово. 1918. 3 листоп.; Діло. 1918. 2 листоп.