Кохати або помститися

Тиждень по тому, як телефонував Ігор, пройшов майже не цікаво. Двічі Таїсія замовляла таксі та їздила у кінний клуб, де відвідувала вже свого коня Лорда. Вона не їздила ним, бо боялася, що може травмуватися, а це їй було зовсім ні до чого. Вона більш бавилася із конем, гралася та розмовляла, та ще дивилася, як його тренують. Це ж краще, ніж сидіти вдома. А от наступний тиждень вже пройшов у загальній метушні. Тася отримала підтвердження, що їй заброньовано квітки на літак. Та почала готуватися, придбала нову валізу, почала думати які речи брати у подорож. Придбала собі багато різних ліків на всяк випадок. Наприкінці відвідала салон краси, де поновила свою зачіску та зробила манікюр. Знов дома майже не була. Олександр не дуже хотів, але все ж погодився відвезти Таїсію в аеропорт та побути там із нею, щоб вона не так хвилювалася. Потім він тестував її в телефонному режимі та вказував, коли з чим йти, та що робити потім. Коли Тася таки сіла у літак Олександр гучно видихнув та зрадів, що, нарешті, вона не сидітиме на його шиї. Тому, що він від цього піклування вже стомився. Ігор зустрів її у Барселоні. Вона вийшла з будівлі аеропорту, а він чекав її поряд, навіть, з квітами. «А квітів я не чекала?! Значить помилялася», — подумала Тася. Потім, узявши таксі, вони доїхали до залізничного вокзалу. Там Ігор купив два квітка до маленького міста Ронда, що в Андалузії. «Тепер пішли, скоро наш потяг», — позвав він її за собою. Коли прибув потяг, Тася побачила, що він був схожий на електричку, вагонів з купе, чи плацкартних не було взагалі. Тася запитала про це у чоловіка. Ігор пояснив це тим, що країна доволі маленька й тому не має такої потреби. «Ми теж будемо їхати довго, але не так, що нас застане ніч у потязі», — пояснив він Тасі. «А скільки?» — запитала його дівчина. «Приблизно чотири години та ще трошки», — відповів він. Сіли у вагон. Тася сіла поруч нього та примастила голову на його плечі. Він повернувся до неї та поцілував у скроню. Потім сів так, щоб їй було затишно. «Куди ж ти мене тепер везеш?» — весело промовила Тася. «Побачиш. Це дуже чарівне місце», — відповів Ігор та почав свою розповідь: «Це місто знаходиться в південній Іспанії. Колись подібні міста засновували бербери, мешканці Північної Африки. Вони були мусульманами. Потім їх потіснили християни. А вони почали будувати свої міста далі, вище та вище, щоб бути недоступними. Побачиш, там такий дивний стиль. Він ні на що не схожий. Там вузькі вулиці, дома зроблені майже в скелі. От ти дивишся угору, а замість неба, бачиш кам'яну скелю. Дома побудовані один над одним. А великих будинків нема зовсім. Це місто — місто районного значення, як і твій Лебедин. Хоч Андалузія вважається бідним регіоном, але це не видно зовсім. А навкруги розташовані виноградники та оливкові сади. О як це красиво! Будемо повз них їхати, зверни увагу!».