Кохати або помститися

� мить вони обидва поснули. Тася тільки встигла подумати, що ні душ вони не приймали, ні вечеряли. Повставали тільки наступного ранку. «Нічого собі ми поспали?!» — засміялася Тася прокидаючись та побачивши, що за вікнами ранок. Вона встала й очам своїм не вірила, за вікнами Іспанія, а поруч лежить коханий. «Доброго ранку, соню!» — привіталася вона, коли Ігор прокинувся. «Що вже ранок?» — сонним голосом спитав чоловік. «Так. Я пішла на кухню, а там нічого немає», — весело промовила до нього Тася. «Ой, треба брати таксі та їхати у Фронду. Там можна нормально скупитися», — промовив Ігор. Вони одяглися, причепурилися, вийшли на вулицю. Через кілька будинків побачили кафе, зовсім невеличке. «Ось, де нас чекає кава», — відповів Ігор. Обидва пили каву. Тому, що в кафе не подавали чай. Таїсія засмутилася. Таксі повезло їх у Фронду. По дорозі вони милувалися краєвидами. В Фронді Тася побачила, що це старовинне місто — навкруги була старовинна архітектура, яка казала усім: «Вас ще на світі не було, а я вже був важливим місцем, місцем торгівлі та цікавого життя!». Знайшли великий супермаркет, купили в ньому все, що потрібно. Залишили свої пакунки у шафках та прогулялися трохи містом. «Як хороше!» — промовила Тася. Ігор обійняв її за плечі гуляв та насолоджувався життям. «Треба їхати», — нагадав Ігор — «Бо скоро сієста». «Що це сієста?» — спитала Тася. «А от коли потрапиш, побачиш.» — відповів Ігор. Тася тільки чула це слово, а що воно таке не розуміла. Приїхали назад, відпустили таксі. А коли вже йшли містечком, то Тася побачила, як магазинчики зачинялися, на вікнах кафе опускалися ролети. «Чого це вони? Ще ж не вечір?» — спитала дівчина. «Сієста, сеньйоро!» — весело відповів Ігор. «Он воно що!» — подумала Тася. Собі ніяку сієсту Тася не дозволила, прийшовши до дому, вона пішла поратися на кухню — готувати макарони с якимось соусом, що придбали в магазині. Ігор вже сидів у вітальні на дивані та щось робив у своєму ноутбуці. Те ж ніякої сієсти. «Ігор, ти будеш зі мною обідати?» — запитала Тася за годину. «Сі, синьйоро!» — жартома відповів чоловік. Вони обідали та розмовляли. «Дивні ці іспанці! Зробили собі якусь сієсту, щоб не працювати.» — сказала Тася. «В таку спеку працювати? Може вони праві?» — відповів Ігор питанням. «Мені важко про це судити. В Лебедині ми мали город, один маленький, а другий великий. До нього треба було ще йти. Так от, коли ми на ньому робили, ніхто ніякої сієсти собі не дозволяв. А потім були такі загорілі, наче на море їздили. Зате взимку в нас було багато чого смачного. Тому, що моя мама дуже добре вміла консервувати», — розповіла Тася. «Ми так живемо, а вони так. Проте ВВП Іспанії приблизно чотириста три мільйони доларів. Як бачиш, сієста не дуже шкодить їхній економіці», — відповів Ігор. «А що вони роблять, коли сієста?» — знов запитала Тася. «Відпочивають, мабуть. Це в них давня традиція», — відповів Ігор. «Можливо вони й праві. Спека — це зовсім не корисно. Я колись вчила це в університеті. Людина втрачає багато рідини та мінеральних солей. Також стає більш нервовою. Мабуть вони праві», — погодилася Таїсія. «А от після сієсти люди виходили гуляти, сиділи на балконах та насолоджувалися прохолодою та вином», — сказав у відповідь чолові та зробив Тасі пропозицію: «Давай на вечерю замовимо, щось в тому ресторанчику, що ми снідали та спробуємо куплене вино». Тася замотала головою. «Тася, вино — це не для того, щоб напитися. А для отримання задоволення. П'єш його, та думаєш про кожний ковток, про його смак. Це називається задоволення», — сказав Ігор їй у відповідь. Тася погодилася й у вечері вони сиділи на своєму балконі та пробували херес. Для Тасі знов наступили казкові дні. Наступного дня вони увечері пішли гуляти містом. Ігор тримав її за руку, а вона йшла та не вірила своєму щастю. «Як добре гуляти так у двох. В цьому місті нас ніхто не впізнає, й у Ігоря не буде неприємностей. А як він дружині пояснює свою відсутність? Мабуть як і мені — справами», — вона йшла та думала про всяку всячину. Кожен день у вечері вони замовляли таксі та їздили гуляти в ще якесь маленьке біле містечко — Ольвіру або Убрику. А якщо не їздили, то грали у карти, чи у шахи. Ігор намагався навчити Тасю цій грі, а потім зрозумів, що марнує час. «Поздравляю, Шарик — ты балбес!» — цитував він відомий мультик та знущався з Таїсії, коли гра в неї не вдавалася. Тася ображалася, але зрозуміти ці шахи не могла. Найкраще з цього періоду було, коли Ігор повіз Тасю знов у Мадрид. Вони знов їхали на потязі, зняли на кілька днів номер в готелі. Ігор дуже хотів відвідати концерт одного відомого скрипаля. Той як раз подорожував з концертами Європою. «Це не перевершено, Тася! Як він грає! Думаю, що ти почуєш та закохаєшся», — казав їй Ігор. «Я вже закохана. Закохана в тебе», — весело відповіла дівчина. «Як добре, що я все ж узяв з собою ці брюки!» — промовив він більш до себе, ніж до Тасі. «Як добре, що я взяла цю чорну сукню!» — вже голосно промовила Таїсія. Вона вдягла її та бігала від дзеркала до дзеркала. «Ти пам'ятаєш, ти купив її, коли ми ходили на балет? Це був мій перший балет», — нагадала йому Тася. «Я все пам'ятаю. А тепер це буде твій перший концерт», — відповів Ігор. «Це симфонічний концерт?» — запитала Тася та дивно подивилася на Ігоря, бо він був у брюках, але ні краватки, ні красивого костюма в нього не було. «Ні, він не зовсім симфонічний, та дрескоду не буде. Я можу йти, як одягся», — заспокоїв її Ігор, розуміючи чого вона на нього так дивиться. Нарешті замовили таксі та поїхали на виставу. Після концерту Тася не могла заспокоїтися. Все, що відбувалося так вразило її. Й Ігор вже пожалкував, що пішов із нею. Але в душі він намагався її виправдати, що вона проста дівчина та нічого подібного раніше не бачила. Повернулися до готелю пізно, тому відразу пішли у ліжко. Ігор почав приставати до дівчини. «Ігор, не треба зараз! Я так не можу», — прохала його Таїсія. «Ти відвикла від мене», — ображався Ігор. «Та ні. Зрозумій, що після всього, що зі мною сталося я… не можу!» — зробила висновок дівчина. «Я бачив, що скоїв з тобою той покидьок. Але ж я — не він. Коли я тебе образив? Коли зробив боляче?» — ображеним тоном питав чоловік. «Ігорю, ти не робив мені боляче. Але і ти мене зрозумій! — благала Таїсія. «Добре!» — сумно відповів Ігор — «Я чекав тиждень, мабуть це замало». Він пригорнув її та вони поснули. Зранку, поснідавши у готелі, поїхали гуляти містом. Бо, коли Тася прилетіла у Мадрид, вона його майже не бачила. А це ж столиця. Тому Ігор вирішив прогуляти Таїсію у Мадриді, тому, що ті міста, де вони вже були, були просто маленькими містечками. «Сьогодні важко уявити, що місто Мадрид — столиця Іспанії, ще в середині XVI століття була всього лише маленьким селом, під стінами фортеці Маджіріт. Фортецю Маджіріт побудували маври ще в IX столітті. Тільки в 1561 році несподіваним для всіх рішенням король Філіп II призначив нікому не відомий маленьке містечко столицею Іспанії. Потрібно сказати, що таке рішення викликало сильне здивування не тільки у його жителів, але і у всій Іспанії», — розповідав Ігор Таїсії. А вона йшла та міркувала, який же він розумний, як багато знає! Напевно, це те, що приваблює мене в ньому. Вони вийшли на знамениту площу Пуерта-дель-Соль. Тася йшла та милувалась видами площі. Тут знаходилась скульптура герба Іспанії — Ведмідь та суничне дерево, старовинна будівля Пошти з таким же старовинним годинником. А Ігор все розповідав про місто: «Сьогодні це улюблене місце зустрічі городян, а в середні століття це місце було окраїною Мадрида. Тут знаходилися міські ворота. Колись столиця Іспанії славилася своїми численними килимовими фабриками, з яких, до сьогоднішнього дня збереглася лише одна. Це Королівська шпалерна мануфактура, заснована в 1721 році. Вона відкрита для відвідувачів. Тут і сьогодні замовляють килими. Вироби королівських ткачів прикрашають готель Рітц, музей Прадо і навіть Ескоріал. Ескоріал — це чудовий монастир». «Ні, в монастир я не хочу. А от від екскурсії на фабрику килимів не відмовилася», — раптом повідомила йому Тася. «Добре, підемо подивимося. Якщо вони зараз відкриті та зроблять екскурсію, нам пощастить!» — відповів Ігор та почав міркувати, як їм дістатися тієї фабрики килимів. Зробивши екскурсію на фабрику, Ігор нагадав, що добре, десь зупинитися та поїсти, а ще час, їхати на вокзал та до свого маленького містечка. Тому, що їм їхати більше, ніж чотири години. Вони зайшли у ресторан та Ігор замовив паелью. Йому подобалося замовляти щось таке, що Таїсія ніколи не куштувала та дивувати її. Тасі паелья дуже сподобалася, вона їла її з таким апетитом, що навіть, шеф — повар вийшов у залу, та поцікавився, звідки їхня гостя. Вона якось, як змогла відповіла англійською. Повар зрозумів та посміхнувся. А Ігор глузливо додав: «З голодного краю дівка втекла. Навіть шеф — повар здивувався!». «Нічого ні з голодного краю. Це було дуже смачно! Може, це для нього комплемент?!» — намагалася себе виправдати Тася. Замовивши ще на десерт Тарту де Сантьяго, вирішили, що потім підуть на вокзал. «А я ще вдома намагалася спекти цей пиріг», — повідомила Ігорю Тася. «З яким результатом?» — поцікавився Ігор, бо він вже знав, що Тася жити не може без випікання якихось пирогів, тортів та печива. Та це йому у ній подобалося. «Без результату. Я не знайшла мигдалевого борошна та замінила його на мелене з арахісу. Нічого не вийшло», — пожалілася во