Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
«Ще трохи», повторював собі Теон. «Далі того дуба, до отого горбка, за наступний поворот струмка. Там ми щось знайдемо.» Він змушував себе просуватися вперед ще довго після того, як зрозумів, що час вертати назад. У животі скніло погане передчуття. Вже пополудні він рвучко розвернув голову Веселуна і скорився долі, відчуваючи огиду.
Якимсь чином Оша і кляті хлопці уникли їхньої погоні. Цього просто не могло статися. Пішки, з калікою та малою дитиною на руках… з кожною годиною ставало дедалі ймовірніше, що вони втечуть зовсім. Якщо втікачі дістануться якогось села… Мешканці півночі ніколи не відмовлять у помічі дітям Неда Старка, братам Робба. Вони дадуть їм швидких коней у дорогу, вдосталь харчів. Люди битимуться за честь захистити їх. Уся клята північ стане дибки навколо них.
«Вовки пішли униз течією, ото й усе.» Він вчепився за цю думку якомога сильніше. «Руда сука винюхає, де вони вийшли з води, і ми знову візьмемо слід.» Але по з’єднанні з загоном Фарлена одного погляду на старшого псяра було досить, аби розбити крихкі Теонові надії на друзки.
— Твої собаки тільки на те придатні, щоб ведмедя у ямі травити, — буркнув він сердито. — Яка жалість, що ведмедя ми якраз і не маємо.
— Собаки не винуваті. — Фарлен став на коліно між вовкодавом та своєю любою рудою сукою, поклав їм руки на карки. — Пливка вода не тримає запаху, мосьпане.
— Вовки мусили десь вийти з води.
— Та напевне ж вийшли. Вище за потоком чи нижче. Підемо вздовж струмка, то знайдемо. Але в який бік іти?
— Ніколи не чув, щоб вовк міг бігти поточиною багато верст, — мовив Смердюк. — Таке вміє тільки людина. Коли знає, що на неї полюють. Але вовк?
І все ж Теон сумнівався. Ті звірі — не такі, як інші вовки. «Треба було зразу оббілувати клятих почвар.»
Коли вони з’єдналися з Гарісом, Мурхом та Аггаром, то почули ту саму оповідь. Мисливці повернулися по слідах до половини шляху до Зимосічі, та не знайшли жодного місця, де б Старки могли розлучитися з лютововками. Фарленові хорти дратувалися не менше за їхнього хазяїна, даремно винюхували на деревах та каменях, люто клацали зубами один на одного.
Теон не дозволяв собі визнати поразку.
— То повертаймося до струмка. Обшукаємо усе знову. Підемо так далеко, як тільки зможемо!
— Ми їх не знайдемо, — раптом мовив малий Фрей. — Поки з ними оті жабоїди. Грязючники — вони вміють підкрадатися, ніколи не воюють, як чесні люди, тільки налітають нізвідки та б’ють отруйними стрілами. Ти їх не бачиш, а вони тебе бачать. Ті, хто ідуть за ними у болота, назад не повертаються. Домівки їхні не стоять на місці, ба навіть замки — такі, як Сірявець.
Він занепокоєно зиркнув на зелень, що оточувала їх з усіх боків.
— Може, вони десь там просто зараз, чують кожне наше слово.
Фарлен зареготав, вочевидь показуючи, що він про це думає.
— Як це б вони сховалися у тих кущах від моїх песиків? Та ти, малий, і перднути б не встиг, а хорти вже стояли б у них на грудях!
— Жабоїди не мають людського запаху, — правив своє Фрей. — Вони смердять болотом, як жаби, дерева та гнила вода. Замість волосся в них під пахвами росте мох, а ще вони вміють дихати у болоті під водою та харчуватися самим намулом.
Теон вже зібрався сказати малому, куди йому запхати свої баб’ячі казки, коли подав голос маестер Лювин.
— У старих книгах пишуть, що болотники за прадавніх часів зблизилися з дітьми лісу. Ще в ті дні, коли зеленовидці спробували напустити на Перешийок молот вод. Може, вони справді мають якесь таємне знання.
Раптом у лісі здалося темніше, ніж за мить до того — наче хмара затулила сонце. Одна справа — базікання малого телепня, і зовсім інша — слова маестра, носія мудрості та знань.
— Мені байдуже до всіх дітей, крім Брана та Рікона, — відповів Теон. — Ану швидко до струмка. Негайно!
Якусь хвилю часу він гадав, що загін не підкориться, але зрештою старі звички взяли гору. Неохоче, але все ж вони рушили. Малий Фрей аж підскакував, наче ті зайці, яких він налякав раніше. Теон поставив людей на кожному березі та пішов за течією. Вони їхали багато верст, повільно та ретельно роздивлялися, переводили коней у поводі через зрадливі ділянки, дозволяли хортам, «придатним лише травити ведмедя», винюхувати кожен кущ. У одному місці потік загатило впале дерево, і мисливцям довелося обходити глибокий зелений ставок. Але якщо лютововки й робили те саме, то не лишили ані відбитка лапи, ані запаху на землі. Скидалося на те, що звірі пливли водою. «Коли упіймаю, вони в мене наплаваються досхочу. Віддам обох Потоплому Богові.»