Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Може, ви й маєте рацію. Ми їх пожаліємо, якщо матимемо змогу.
— І Ходора теж, маю надію. Він простакуватий малий, ви ж самі знаєте. Робить, що йому кажуть. Скільки разів він порав ваших коней, мастив сідло, чистив кольчугу?
Сказати по правді, життя Ходора не важило для Теона геть нічого.
— Якщо він не опиратиметься, то лишиться живий. — Теон суворо наставив пальця. — Але бовкніть хоч слово про жалість до дикунки, і помрете разом з нею. Вона присягнулася мені вірністю, а потім насцяла на свою присягу.
Маестер покірно схилив голову.
— Я не шукаю виправдань для кривоприсяжців. Чиніть, як вважаєте за потрібне. Дякую вам за милосердя.
«Милосердя», подумав Теон, коли Лювин відстав. «Ото ще бісова пастка. Коли його надто багато — тебе звуть слабким, коли мало — чудовиськом.» Все ж маестер дав йому добру пораду, ніде правди діти. Батько не думав ані про що, крім самого лише завоювання, але який зиск від звойованого королівства, коли ти не можеш його втримати? Силою та страхом не досягнеш усього. Шкода, що Нед Старк повіз доньок на південь, інакше Теон посилив би своє становище у Зимосічі шлюбом з однією з них. Мала гарнюня Санса зараз вже, мабуть, дозріла до постелі. Але вона знаходилася за кілька тисяч верст на південь, у пазурах Ланістерів. «Не щастить, то не щастить.»
Ліс ставав дедалі дикішим. Сосни, смереки, вартові поступилися місцем величезним темним дубам. Зрадливі ями та западини ховалися під заростями глоду. Здіймалися та спадали кам’янисті пагорби. Загін проминув хату чиншовика, покинуту й зарослу бур’яном, об’їхав затоплену гірницю, де тиха вода відблискувала, наче сіра криця. Коли загавкали собаки, Теон вже був подумав, що втікачі близько, вдарив Веселуна острогами і рушив легким чвалом, та знайшов лише мертвого лося… вірніше, те, що від нього лишилося.
Він спішився, щоб роздивитися уважніше. Здобич була свіжа, вочевидь вовча. Собаки гаряче вишукували навколо неї, а один з вовкодавів вчепився був у лосиний окіст, доки його не відігнав Фарлен. Раптом Теон зрозумів, що лося не білували і не різали. Так, він був поїдений вовками, але люди його не чіпали. Навіть якби Оша не насмілилася запалити вогонь, вони мусили хоча б врізати собі кілька добрячих шматків м’яса. Навіщо лишати гнити стільки доброго харчу?
— Фарлене, ти певний, що ми на вірному сліді? — спитав він. — Чи не женуться твої хорти за якимись іншими вовками?
— Моя сучка знає запах Літа і Кудлая, мов рідних.
— Сподіваюся. Задля твого ж добра.
Менше ніж за годину слід привів їх схилом до каламутного струмка, набухлого від останніх дощів. Саме там собаки його втратили. Фарлен та Векс пошукали навколо з хортами і повернулися, хитаючи головами. Тим часом собаки бігали туди-сюди іншим берегом і даремно щось винюхували.
— Вони увійшли тут, мосьпане, а де вийшли, про те не скажу, — мовив доїзжачий.
Теон спішився, став на коліно коло струмка і занурив долоню. Вода була холодна.
— Довго вони у ній не витримають. Веди половину собак униз течією, а я піду догори…
Раптом Векс гучно плеснув у долоні.
— Що таке? — спитав Теон.
Німий хлопець показав. Грунт коло води був м’який, просякнутий водою. Вовки лишили на ньому добре помітні сліди.
— Вовчі лапи. То й що?
Векс увігнав п’ятку в грязюку і покрутив ногу туди-сюди. Лишилася глибока западина.
Йозет зрозумів першим.
— Такий здоровань, як Ходор, мав би залишити глибокий відбиток у грязюці, — мовив він. — Ще й маючи хлопця на спині. А тут єдині людські сліди — наші. Дивіться самі.
Хоч і з відразою, але Теон усвідомив, що так воно і є. Вовки прибігли до високої бурої води самі.
— Напевне, Оша кудись звернула позаду нас. Мабуть, ще до лося. А вовків пустила самих, сподіваючись, що ми поженемося за ними.
Раптом Теон гримнув на своїх мисливців:
— Якщо ви двоє забиваєте мені баки…
— Тут лише один слід, мосьпане, клянуся! — захищався Гаріс. — Та й лютововки ніколи б не покинули хлопчаків. Ненадовго, то вже напевне.
«Правду каже», подумав Теон. Літо та Кудлай могли побігти полювати, але рано чи пізно повернулися б до Брана та Рікона.
— Гаріс, Мурх, візьміть чотирьох собак і поверніться назад. Знайдіть, де ми їх втратили. Аггаре, ти наглядай. Я не дозволю себе дурити. Ми з Фарленом підемо за лютововками. Дмухни в ріг, коли візьмеш слід. Дмухни двічі, якщо побачиш самих звірів. Щойно знайдемо, куди вони поділися, за ними прийдемо і до їхніх хазяїв.
Він узяв Векса, малого Фрея та Гиніра Бульбу з собою вгору течією. Сам Теон з Вексом їхали одним берегом струмка, Бульба та Вальдер Фрей — іншим. Кожен мав пару хортів. Вовки могли вийти на будь-якому березі; Теон видивлявся будь-які сліди, відбитки, зламані гілки — хоч якийсь натяк на те, де лютововки могли з’явитися з води. Сліди оленів, лосів, борсуків знаходилися без клопоту. Векс злякав лисицю, що пила воду коло струмка, Вальдер підняв з підліску трьох зайців і спромігся поцілити одного стрілою. Бачили вони й борозни від пазурів, де ведмідь пошматував кору високої берези. Але лютововків не було ані найменшого сліду.