Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Проте сторони у справах, яких влаштовували постанови Вищого господарського суду, скасовані Верховним Судом, стали звертатись до Європейського суду з прав людини. Вони посилались на те, що Судова палата у господарських справах Верховного Суду виходила кожного разу за межі повноважень, наданих їй ст. 11118 ГПК, а тому не може вважатись «судом, встановленим законом». Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод надає кожному право на розгляд його справи «судом, встановленим законом», заявники вважали, що мали місце порушення п. 1 ст. 6 названої Конвенції. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що в зазначених випадках такі порушення дійсно мали місце. При цьому Суд в рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив: «... Згідно зі статтею 11118 Господарського процесуального кодексу Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі... Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом... Суд також зазначає, що не було іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення. І, нарешті, Суд вважає, що загальні положення Конституції України, на які посилався Уряд ... не могли слугувати достатньо правильною підставою для такої специфічної компетенції, яка не надавалась відповідним законодавством... Суд повторює, що у деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначено законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі і вірогідні підстави для такого відступу від застосування своїх визначених повноважень... Проте у даній справі Верховний Суд не надав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення Господарського процесуального кодексу і ухвалення такого роду рішень, що стало ... звичайною практикою Верховного Суду»[470].
Наведемо ще один аргумент, що був використаний Європейським Судом з прав людини у тій же справі: «... Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й передбачає дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії»... Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з ... питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів...». На цю ж аргументацію Європейський Суд з прав людини послався і в рішенні у справі «Верітас проти України», що розглядалася пізніше[471].
Складається враження, що Європейський Суд з прав людини міг би прийняти і протилежні рішення у наведених справах, якби Судова палата у господарських справах Верховного Суду чітко послалась на принцип верховенства права та вказала на відсутність будь-якої розумної мети для передання таких справ на новий розгляд до суду першої інстанції. Проте посилання на принцип верховенства права Судова палата не зробила. Про можливість вирішення названих справ у протилежним спосіб свідчить та обставина, що троє із семи суддів, що входили до складу палати, яка розглядала справу «Сокуренко і Стригун проти України», у тому числі головуючий, написали окремі думки щодо рішення, про яке тут йдеться. У той же час у випадках, що тут розглядаються, чітко помітно, що суди, «встановлені законом», були, а Судова палата у господарських справах Верховного Суду перебрала на себе їх повноваження. Але ж є такі випадки, коли суду, «встановленого законом», і зовсім немає. Тоді повноваження суду можуть випливати із принципу верховенства права, оскільки право людини не може залишитись не захищеним з огляду на відсутність суду, «встановленого законом». Про один із таких випадків йшлося в одній із попередніх глав цього видання.
Наведений приклад показує, що межа, за якою усупереч конкретним правовим нормам може застосовуватись принцип верховенства права, є нечіткою. Проте, на нашу думку, у наведеному випадку вона була помітною, бо жодної розумної мети у переданні справи до суду першої інстанції не було, а строк розгляду справи у судах наближався до межі, за якою він втрачав ознаки розумного (позивач звернувся з позовом у лютому 2002 р., а Верховний Суд прийняв постанову 25 травня 2005 р., тобто провадження у судах тривало два роки і три місяці).
470
Рішення Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» //ОВУ. — 2007. — № 1. — Ст. 59.
471
Рішення Європейського Суду з прав людини від 13.11.2008 у справі «Верітас проти України» //ОВУ. — 2009. — № 27. — Ст. 923.