Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Дивлячись тваринці у вічі, хлопчик тричі клацнув своїми підборами, не зважаючи на двигтіння брами й мелодійний передзвін, що полинув від стін Зеленого Палацу.

— А тепер ти, Юк!

— Юк!

Шалапут перекотився на спину, наче собака, що вдає мертвого, і якось здивовано та гидливо подивився на свої лапи. Це викликало у Джейка один спогад: як він намагався водночас постукати себе по животі й зробити кілька кругових рухів рукою по голові, і як сміявся батько, коли йому це вдалося не одразу.

— Роланде, допоможи мені. Він розуміє, що має робити, але не знає як. — Джейк глянув на Едді. — І без жартів, добре?

— Гаразд, — пообіцяв Едді. — Розумувати не буду. Гадаєш, клацнути підборами має лише Юк чи ми всі?

— Думаю, тільки він.

— Але не завадить разом з Мітчем клацнути й усім нам, — зауважила Сюзанна.

— З яким Мітчем? — не зрозумів Едді.

— Не зважай. Джейку, Роланде, продовжуйте. На рахунок «три».

Джейк узявся за Юкові передні лапи, Роланд — обережно за задні. Юк стривожено спостерігав, неначе боявся, що його зараз підхоплять у повітря й, розгойдавши, кинуть на землю, мов якір у воду, але не пручався.

— Раз, два, три.

Джейк і Роланд в унісон постукали передніми й задніми лапами шалапута одна об одну. Водночас клацнули власними підборами. Едді та Сюзанна вчинили так само.

Тепер гармонійний звук був протяжливий і низький, неначе вдарили у скляний церковний дзвін. Чорний прут посередині брами не розійшовся, а розпався, бризнувши в усі боки крихтами обсидіанового скла. Осколки посипалися на шкурку Юка. Він панічно скочив на ноги, вирвавшись із рук Джейка й Роланда, та відбіг на невеличку відстань. Прищуливши вуха, сів на білу лінію, що відділяла проїжджу частину від хідника, дивився на браму і важко дихав, висолопивши язика.

— Ходімо. — Роланд підійшов до лівої стулки брами і повільно її прочинив. Він стояв на краю дзеркального подвір’я, довготелесий, худющий, у ковбойських джинсах, старезній сорочці, що вже втратила колір, і чудернацьких червоних ковбойських чоботях. — Побачимо, що нам скаже цей Чарівник Оз.

— Якщо він і досі там, — сказав Едді.

— О, я думаю, він там, — пробурмотів Роланд. — Так, він там.

І він неквапом подався до парадного входу, біля якого стояла порожня будка вартового. Інші рушили слідом, як сіамські близнюки прикуті червоними черевиками до власних відображень у дзеркалі.

Останнім за ними трюхикав Юк, уже призвичаївшись до своїх червоних пантофель. Лише раз він зупинився, щоб понюхати свою відображену в дзеркалі пичку.

— Юк! — гавкнув він на пухнастика, що плив під його лапами, і побіг за Джейком.