Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— ПРИВІТ ВАМ ЩЕ РАЗ, МАЛЕНЬКІ ПІЛІГРИМИ!
Димна карта запульсувала, проте Едді більше не вважав, що голос лине звідти, хоча й здогадувався, що їм навіюють саме таку думку. Ні, голос ішов з труб.
Побачивши, як пополотнів Джейк, він став поряд з ним на коліна.
— Це все понти, малий, не вір.
— Н-ні… це Блейн… він живий…
— Ні, він мертвий. А це лише повідомлення, знаєш, як у школі, коли повідомляють, кого залишили після уроків, а кому треба навідатися в кімнату шість до логопеда. Розумієш?
— Що? — Джейк поглянув на нього. Вологі губи хлопчика тремтіли, погляд був скляний. — Що ти…
— Ці труби — гучномовці. Навіть голос миші звучатиме громоподібно, якщо його пропустити через систему Долбі з дванадцятьма гучномовцями. Пригадуєш фільм? Воно й має звучати гучно, Джейку, бо це ж хамляр — лише хамляр, не більше.
— ЩО ТИ ЙОМУ ТАМ КАЖЕШ, ЕДДІ З НЬЮ-ЙОРКА? ОДИН ЗІ СВОЇХ ТУПИХ ЖАРТИКІВ ПЕРЕПОВІДАЄШ? ОДНУ ЗІ СВОЇХ НЕЧЕСНИХ ЗАГАДОК?
— Ага, — відповів Едді. — Загадка звучить так: «Скільки треба двополярних комп’ютерів, щоб вкрутити лампочку?» Чуваче, ти хто? Я чудово знаю, що ти не Блейн Моно. Хто ж ти насправді?
— Я… ВЕЛИКИЙ… 03! — прогримів голос. Скляні колони замигтіли, в унісон їм, заблимали труби за троном. — ВЕЛИКИЙ 03! МОГУТНІЙ 03! А ВИ ХТО ТАКІ?
Сюзанна покотила вперед й зупинилася лише біля підніжжя темно-зелених сходів, що вели до трону, поряд з яким навіть Лорд Перт виглядав би куцим карликом.
— А я Сюзанна Дін, маленька і скалічена, — сказала вона. — Батьки навчили мене бути ввічливою, але нетерпимою до тих, хто верзе нісенітниці. Ми тут, бо ми маємо тут бути. Інакше навіщо нам залишили черевики?
— ЩО ТОБІ ПОТРІБНО ВІД МЕНЕ, СЮЗАННО? ЧОГО ТИ БАЖАЄШ, КОВБОЙСЬКА ДІВЧИНКО?
— Ти знаєш, — мовила вона. — Ми прагнемо того, що хочуть усі, наскільки мені відомо. Ми бажаємо повернутися додому, бо в гостях добре, а вдома краще. Ми…
— Ти не можеш повернутися додому, — перелякано залопотів Джейк. — Не можна знову повернутися додому, сказав Томас Вулф,[59] ось у чому правда.
— Це брехня, любий, — відповіла Сюзанна. — Нахабна брехня. Додому повернутися можна. Все, що для цього потрібно, — знайти веселку і пройти під нею. Ми її знайшли, решта — справа наших, так би мовити, ніг.
— ТИ ХОЧЕШ ПОВЕРНУТИСЯ ДО НЬЮ-ЙОРКА, СЮЗАННО ДІН? І ТИ, ЕДДІ ДІН? І ТИ, ДЖЕЙКУ ЧЕМБЕРЗЕ? ЦЕ ТЕ, ЧОГО ВИ ПРОСИТЕ У ВЕЛИКОГО Й МОГУТНЬОГО ОЗА?
— Нью-Йорк більше не наш дім. — Сюзанна справді виглядала дуже маленькою, проте водночас і надзвичайно безстрашною в своєму новому візку біля підніжжя гігантського трону, що пульсував. — Так само, як Ґілеад більше не дім Роландові. Віднеси нас на Шлях Променя. Ось чого ми бажаємо. Бо це наш шлях до домівки. Єдиний шлях.
— ГЕТЬ ЗВІДСИ! — закричав голос у трубах. — ЗАБИРАЙТЕСЯ ГЕТЬ І ПРИХОДЬТЕ ЗАВТРА! ТОДІ Й ОБГОВОРИМО ПРОМІНЬ! ФІДЛ-ДІ-ДІ, СКАЗАЛА СКАРЛЕТ, МИ ОБГОВОРИМО ПРОМІНЬ ЗАВТРА, БО ЗАВТРА БУДЕ НОВИЙ ДЕНЬ!
— Ні, — відказав Едді. — Поговоримо зараз.
— НЕ ГНІВАЙТЕ ВЕЛИКОГО І МОГУТНЬОГО ОЗА! — заволав голос, і з кожним словом труби розлючено замигтіли. Сюзанна не сумнівалася, що голос намагався звучати грізно, проте їй він здавався радше кумедним. Як у торговця, коли той демонструє дітлахам іграшку. Погляньте, дітки! Ви говорите, а трубки тим часом блимають яскравими кольорами! Спробуйте й переконайтеся!
— Це ти нас не гніви, — сказала Сюзанна. — Бо у нас револьвери. А в тебе скляний будинок.
— Я СКАЗАВ: ЗАВТРА!
З отворів у бильцях знову повалив червоний дим, тепер густіший. Блейнова карта маршруту розтанула і розчинилася в хмарі диму. З неї виникло обличчя, обрамлене довгим волоссям: вузьке, жорстоке, напружене.
«Це той чоловік, якого Роланд застрелив у пустелі, — здивовано подумала Сюзанна. — Джонас. Я знаю, що це він».
Коли Оз заговорив знову, його голос трохи тремтів.
— ТОБТО ВИ ПОГРОЖУЄТЕ САМОМУ ВЕЛИКОМУ ОЗОВІ? — Величезне димне обличчя посміхнулося: погрозливо і водночас презирливо. — ВИ НЕВДЯЧНІ СТВОРІННЯ! НЕВДЯЧНІ!
Фокуси з димом і дзеркалами Едді розрізняв на рахунок «раз», тож тепер дивився в інший бік. Його очі округлися, і він ухопив Сюзанну за руку вище ліктя.
— Дивися, — пошепотів він. — Господи, Сьюз, глянь на Юка!
Сформовані з диму привиди не цікавили пухнастика-шалапута взагалі, чим би вони не були: картами маршрутів монорейкових поїздів, мертвими мисливцями за трунами чи просто довоєнними голівудськими спецефектами. Він помітив (чи нанюхав) щось цікавіше.
59
Томас Вулф (1900–1938) — американський письменник.