Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Віддалік скавулів і дзижчав тонкохід.
— Погляньте на ґрати цієї брами, — благоговійно сказала Сюзанна. — Придивіться уважно.
Джейк нахилився до жовтого прута, майже притулившись до нього носом, і світла жовта смуга лягла йому на обличчя. Спершу він не побачив нічого, а потім аж зойкнув від подиву. Те, що на перший погляд здалося якимись комахами, насправді було істотами — живими ув’язненими в ґратах істотами, що плавали крихітними косячками. Вони скидалися на акваріумних рибок, проте вигляд у них був навдивовижу людиноподібний («Це через їхні голови, — сказав собі Джейк. — Думаю, це тому, що в них людські голови»). Джейк неначе зазирав у вертикальне золотисте море, цілий океан у скляному пруті, й дивився, як у ньому плавають живі міфічні створіння, не більші за піщинки. Ось до скла підпливла крихітна жінка з риб’ячим хвостом і довгим білявим волоссям, що струмилося за нею в потоці води. Вона зиркнула на хлопчика-велетня круглими, переляканими й прекрасними очима та хутенько попливла геть.
Зненацька Джейк відчув запаморочення й слабкість. Він заплющив очі й зачекав, поки млість минеться, потім знову подивився на своїх супутників.
— Вони що, всі однакові?
— Мені здається, різні, — відповів Едді, котрий вже встиг зазирнути в два чи три прути брами. Він нахилився впритул до пурпурового, і його щоки освітило сяйво, наче від старомодного флюороскопа. — Ці чувачки схожі на пташок… крихітних таких пташок.
Джейк придивився і побачив, що Едді каже правду: всередині пурпурового прута плавали зграйки пташок. У своїх вічних сутінках вони запаморочливо пікірували вниз і мигтіли одна над одною, залишаючи манісінькі срібні стрічки бульбашок — сліди від крил.
— А вони справді там, усередині? — затамувавши подих, спитав Джейк. — Роланде, вони там чи ми їх лише уявляємо собі?
— Не знаю. Але здогадуюсь, на що схожі ці ґрати за задумом їхнього творця.
— І я здогадуюся, — сказав Едді, роздивляючись блискучі стрижні, наповнені ув’язненим світлом і життям. Кожна стулка воріт складалася з шести кольорових кілків. Центральний — тринадцятий — був широкий і плаский, а не круглий, і, коли браму відчиняли, розтулявся навпіл. Він був всуціль чорний, і всередині нічого не рухалося.
«Може, їх просто не видно, але там рухаються якісь істоти, — подумав Джейк. — Там є життя, жахливе життя. А може, і троянди. Троянди-потопельниці».
— Це Брама Чарівника, — мовив Едді. — Стрижні виготовлено таким чином, щоб вони нагадували кулі в Мерліновій веселці. А ось і рожевий.
Джейк нахилився вперед, спираючись руками на коліна. Він знав, що побачить, і не помилився: звичайно, коней. Крихітні табуни галопували крізь ту незрозумілу рожеву субстанцію — ні рідину, ні світло. Коні скакали в пошуках Крутояру, який їм, напевно, ніколи не знайти.
Едді потягнувся руками до центрального стрижня — чорного.
— Не треба! — застережно скрикнула Сюзанна.
Едді не послухався її, але коли торкався руками прута, Джейк помітив, що його груди на мить перестали здійматися, а губи стислися. Він зімкнув пальці й чогось чекав, можливо, що якась сила надішле йому сигнал прямісінько з самої Темної Вежі, змінить його чи навіть уб’є на місці. Коли нічого не сталося, Едді знову глибоко вдихнув і знічено всміхнувся.
— Електричного струму немає, проте…. — Він потягнув браму на себе, та вона не піддалася. — Зачинено. Я бачу те місце, де вона мала б розтулятися, але нічого не виходить. Роланде, хочеш спробувати?
Роланд потягнувся до брами, але Джейк ухопив його за руку нижче ліктя й зупинив, поки стрілець ще не встиг як слід струсонути грати.
— Навіть не намагайся. Так нічого не вийде.
— А як вийде?
Замість відповісти Джейк сів перед брамою, біля того місця, де закінчувався дивний різновид траси 70, і заходився взувати черевики, що йому дісталися. Якусь мить поспостерігавши за ним, Едді сів поруч.
— Мабуть, варто спробувати, — сказав він Джейкові, — хоч, напевно, це виявиться черговим хамлярем.
Джейк розсміявся, похитав головою і зав’язав шнурки на криваво-червоних «оксфордах». Вони з Едді добре знали, що це не хамляр. Цього разу ні.
— Гаразд, — мовив Джейк, коли всі взулися в червоні черевики (хлопчик подумав, що вигляд у них надзвичайно ідіотський, особливо в пари Едді). — Тепер на мій рахунок «три» ми всі клацнемо підборами. Ось так. — Він різко клацнув оксфордськими черевиками… і брама легенько здригнулася, як розхитана віконниця від повіву сильного вітру. Сюзанна скрикнула. У відповідь з Зеленого Палацу пролунав тихий приємний звук, наче завібрували стіни.