Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

128

Тож золотим було перше… поріддя… — окрім усталених згодом чотирьох віків, від золотого й до залізного, у Гесіода ще й п’ятий вік — героїв (Р. 159 наст., с. 86). Серед різних описів золотого віку (Лукрецій, Вергілій, Тібулл, інші поети) найвідоміший — у «Метаморфозах» Овідія (І, 89-112). Найвиразніша поетична формула «деградації» людських поколінь — у Горація: «Чого не сточить часу злобливий зуб? / Батьки минулись, гірші, ніж предок був, / на світ привівши нас, марніших, / ми ж — іще гірше дамо поріддя» (Оди, III, 6, 45–48). Людина, на думку античних, не витримала випробування ні часом, ні золотом; стисло кажучи, золотий вік був на землі, коли золото було під землею. Вергілій, щоправда, у «Георгіках», підтримуючи реставраційну політику Августа, бачив золотий вік у майбутньому — коли людина, позбувшись моральних пороків, здобудеться на нього своєю працею. Оптимістичні ремінісценції щодо цього — й у нашій літературі, скажімо, — у С. Руданського: «Та гей, бики! Зерно поспіє, / Обіллє золотом поля, / І потече ізнову медом / І молоком свята земля. / І все мине, що гірко було, / Настануть дивнії роки. / Чого ж ви стали, мої діти? / Пора настала! Гей, бики!» Оптимізмом саме такого ґатунку сповнена й творчість генія праці — Івана Франка.