Казки народів світу
- Автор: автор Невідомий
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Переводчик: Ирина Сидоренко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Тепер залишимо на якийсь час принца і завітаємо до однієї господи. Там жили батько й мати і мали вони маленьку донечку, котру дуже любили. Але вони так бідували, що незабаром померли з голоду. А дівчинка пішла по світу. Ходила вона боса й гола, поколола все тіло, і там, де вона ступала, лишалися краплі крові.
От іде вона, як раптом почав падати лапатий сніг. А навколо все ліс і ліс, дівчинка озирнулась і враз побачила хатку. Підходить до хатки і просить:
— Чи не дасте мені притулку? Я заблудилась.
А там жила бабуся.
— Заходь, дівчинко, заходь, — каже вона.
Бабуся назвала її «Кров-і-Сніг», бо дівчинка була вся в снігу та крові, й залишила в себе, щоб вона гралася з її донькою.
От якось розчісує бабуся золотим гребінцем біляві коси дівчинці, аж це йде мимо королевич, який уже втратив надію знайти свою наречену, і чує:
— Ану ж бо, Кров-і-Сніг, повернися.
Підійшов він до хатки та й перепитує, як звуть цю дівчинку. А бабуся:
— Кров-і-Сніг.
— Так це ж моя наречена! А батько й мати її де?
— Померли. Але вона ще маленька, щоб виходити заміж.
— Байдуже, я королевич, заберу її в палац і оберігатиму, аж поки ми зможемо одружитись.
А тим часом він подарував дівчинці золоту корону і срібну сукню.
Бабуся наділа дівчинці сукню і корону й пішла проводжати її, адже та була ще маленька. А щоб їй було веселіше, взяла з собою і свою дочку. Принц пригнав два кораблі: на перший сів сам, на другий посадив свою наречену з бабусею та її дочкою, й обидва кораблі помчали під усіма вітрилами в море.
Вийшли вони в чисте море. Принц, щоб бачити Кров-і-Сніг, стояв на кормі свого корабля і гукав:
— Кров-і-Сніг, дивись, щоб тебе не продуло морським вітром!
А дівчинка, що була ще маленька, не зрозуміла та й питає в бабусі:
— Що принц каже?
А бабуся на те:
— Щоб ти скинула золоту корону і віддала мені.
От дівчинка і віддала їй корону.
Трохи перегодя принц знову гукає:
— Кров-і-Сніг, дивись, щоб ти не захворіла через морський вітер.
А дівчинка, знову не зрозуміла та й питає в бабусі:
— Що принц сказав?
— Щоб ти скинула срібну сукню і віддала мені.
От дівчинка і віддала їй срібну сукню.
Принц усе стояв на кормі корабля і, стежачи за її іграми, знову гукав:
— Кров-і-Сніг, гляди, щоб морський вітер не зашкодив тобі.
А дівчинка й цього разу не зрозуміла та й питає в бабусі:
— Що принц каже?
А бабуся:
— Щоб ти кинулась у воду.
— Ну як він так каже, то кинь мене.
Бабуся схопила її й кинула у воду.
А на свою дочку наділа золоту корону та срібну сукню і, коли принц зійшов на берег, підвела її до нього і сказала, що вона — Кров-і-Сніг. І принц відрекомендував її батькові й матері як наречену.
А тепер повернемось до дівчинки. Після того, як вона впала в море, її проковтнув кит.
Опинившись у череві кита, дівчинка заплакала. Від гри на вітрі на палубі вона вся розпатлалася, тому й попросила кита:
А кит на те:
— Не відпущу, а то ще втечеш.
— Ні, не втечу.
Відпустив кит на дві п’яді ланцюжка.
От вона попливла і пливла, аж поки дісталась берега. А там сидить собака, і в зубах у нього кусень хліба та бараняче реберце. Собака віддав усе це дівчинці, вона подякувала і стала гладити його. Аж це кит сіпнув за ланцюг, і довелося дівчинці вернутись у середину китового черева.
А наступного ранку вона знову просить:
Відпустив кит на чотири п’яді ланцюжка.
Дівчинка знову на берег і знову зустрічає того самого собаку. Дістала від нього кусень хліба та бараняче реберце, щиро подякувала і погладила собаку. Аж це кит сіпнув за ланцюг, і їй знову довелося вернутися у його черево.
А третього дня дівчинка знову:
— Я не хочу, бо ти втечеш.
— Не втечу, обіцяю тобі.