Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Треба віддати належне Тараканцеву: в своїх рішеннях він був до непритомності обережний, і Кортец не міг похвалитися, що з допомогою Тараканцева він виудив хоча б одну цінну картину. Та досвідчений авантюрист, близько познайомившись з ним, зрозумів, що надмірну обережність Тараканцева породжували не патріотизм і не любов до цінностей рідної культури, а всього-на-всього боягузтво. На думку Кортеца, Тараканцев багато чого міг би зробити для нього (і з великою вигодою для себе), якби не був таким боягузливим… Цю рису неодмінного члена всіх комісій Кортец добре запам’ятав.
Проживаючи в Парижі, він стежив за долею деяких своїх радянських «знайомих», а тепер, прибувши в Москву, вирішив, що вірусоподібний активіст Тараканцев обов’язково допоможе йому і Джейкові знайти і потім вивезти надзвичайно цінну колекцію Грозного. Саме тому допоможе, що Тараканцев був зоологічно боягузливий…
Якраз у той момент, коли Лірика «піймала» нарешті по телефону Лжедмитрія, на якійсь музейній нараді, безголосий дзвінок тричі кашлянув у передпокої її квартири.
Лютеція Гаврилівна з густо напудреним носом накинула на свої богатирські плечі тюлеву накидку кольору «ша-муа» (подарунок графа Фрідріха-Марії!) і пішла відчиняти двері. За дверима стояло двоє чоловіків у світлих костюмах: один — громіздкий, смуглявий, східного типу, другий — високий, худорлявий, блідолиций.
— Прошу пробачення, мадам, — з легеньким акцентом сказав по-російськи літній. — Тут квартира Дмитра Павловича Тараканцева?
Лютецію Гаврилівну трясло від хвилювання: перед нею стояли, з нею розмовляли живі іноземці. Може, вони прямо з Парижа приїхали? Може, оцей молодий — граф або віконт?..
— Так, — зненацька втративши свій розкішний бас, хриплим голосом промовила Лютеція Гаврилівна. Вона розчинила навстіж двері і прохрипіла відразу трьома мовами: — Сіль ву пле! Бітте! Плііз!..
Кортец протиснувся в двері, поцілував у Лютеції долоню, що пахла дитячим милом, і відрекомендувався:
— Педро Хорхе Кортец! А це мій молодий друг Джейк Бєльський.
Джейк цмокнув руку Лютеції і, покліпавши трохи, сказав (теж по-російськи, але вже без будь-якого акценту):
— Я щасливий з вами познайомитися, мадам…
— Моя дочка Лірика Аполлонівна, дружина Лже… дружина Дмитра Павловича, — оволодівши нарешті своїм фельдфебельським голосом, сказала мадам і повела гостей у нашвидку прибрану кімнату.
На Лірику страшно було дивитися. Її майже без точних обрисів постать була зодягнена в шовкове плаття багрового і тривожного кольору, як пожежа. Паризька покоївка Кортеца Мадлен із своїми віями і вогненними губами здавалася б поруч з нею простою пастушкою. Руді і жорсткі патли Лірики були скуйовджені і настовбурчені, мов наелектризовані; натерті долонями щоки її палали; підведені очі метали блискавки, а бюст колихався і наступав, як дев’ятий вал на картині Айвазовського. Очевидно, такий самий вигляд мала дружина справжнього Лжедмитрія, Марина Мнішек, у момент розмови з повстанцями, які щойно прикінчили Самозванця.
Через кілька хвилин зав’язалася «світська розмова»: гості шанобливо захоплювалися красивими будинками нової соціалістичної Москви, а господарів більше цікавив старий капіталістичний Париж.
— Чи правда, мосьє Кортец, що в Парижі американські офіцери серед білого дня викрадають дівчат? — запитала Лірика.
— На жаль, це так, мадам, — сумовито відповів «нащадок великого конквістадора». — Але тільки не всіх викрадають, а… деяких… І не вдень, а вночі…
Мадам уже поставила на стіл кофе, булочки, масло, зернисту ікру…
Кортец побачив ікру, і в його очах спалахнув плотолюбний вогник:
— Ікра!.. Зерниста!.. Джейк, ви коли-небудь бачили живу казку?.. — спитав він.
— Ні, — щиросердо признався Джейк. — Я не читав казок, мосьє. Я читав тільки комікси…
В цей момент у передпокої клацнув замок, і в квартиру вдерся Тараканцев. Він справді вдерся, а не ввійшов. Повідомлення дружини про те, що до нього в дім прийдуть якісь іноземці, так сполошило Лжедмитрія, що він уперше в своєму житті дезертирував з наради…
Тараканцев кинув капелюх і, протираючи окуляри в золотій оправі, ввійшов у кімнату. Гості встали при його появі.