Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Є ще одна, не менш дивна обставина. Звичайні імена можна міняти, переставляти місцями, а тут? Тут наче завжди передбачений порядок: Кий, Щек, Хорив (та їх сестра Либідь). Кий – добре, він є засновник, йому й бути першим, а інші? З другого боку, не можна міняти місцями слів у випробуваних часом сакральних формулах. Неможливо сказати: “Кієв стал колибєлью трєх народов: українцєв, бєлорусов і русскіх”. Або… натомість “Вашє імператорскоє вєлічєство” – взяти й ляпнути: “Вашє вєлiчєство імператорскоє”. Щось подібне буде сприйняте як свідоме блюзнірство; з усіма можливими наслідками, отже…
Відкриємо наші карти. Представимо деяку версію, не більше, але й не менше правдоподібну ніж будь–які інші. Це – всього лише гіпотеза, та так до неї потрібно й ставитись.
Почнемо зі самої суті всього подальшого. Справа в тому, що перелік імен – “Кий, Щек, Хорив” має вражаючу подобу до офіційного титулу іранського шаха Хосрова: “Кай Шах Хосров”. Таких в історії Iрану було тоді двоє: Хосров ІІ (Ануширван, 531–579) та його онук, Хосров IІІ (590–628) (див Доповнення 10). Тут саме він, останній.
Читач вправі знову знизати плечима: де бузина, а де той дядько? Дійсно, Іран – далеко від нас, та… Однак, кажуть, що цар Дарій вже ходив походом на скитів. Може це й леґенда, але про це впевнено пише Геродот. Але, в нашому разі нема жодних леґенд; нагадаємо дещо з попереднього. Справа в тім, що Іран та Гунський каганат, Скитія–Україна, один–єдиний раз у своїй історії, – були військовими союзниками. То була ота велика війна по смерті кагана Бояна, на початку VII ст. Та сама, що її Л. Н.Ґумільов не без підстав назвав світовою. В ній воювали Гунія вкупі з Іраном шаха Хосрова ІІ, проти Візантії в союзі з тюрками та Абіссiнією. Вона розпочалася сварою Візантії з Іраном з приводу Вірменії, яку захопив був візантійський кайсарос Маврікіос. Забезпечившись союзом із Гунією, шах Хосров ІІ захопив Близький Схід, Єгипет, Візантійську Малу Азію та стояв на Боспорі, під стінами Константинополя. Цікаво пише про це історик:
Персидській державі не переболіла ще втрата Вірменії. Коли Маврікіос був скинутий підчас палацового перевороту, Хосров вирішив, що його час настав, та щастя здається сприяло йому. Року 610 з’явилось його військо з “помстою на Маврікіосі” першого разу на Боспорі. Року 611 пали Дамаск, Антиохія та Iєрусалим, з якого було уграбовано головну святу реліквію Західного світу – хрест Христов. У 616 році війська персів зайняли Єгипет та пішли Нілом до Нубії. У далекій Ніґерії німецькі та англійські етнографи у ХIХ ст. чули місцеві леґенди про походи Хосрова до Ніґеру.