Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— Ну, то значиться, у вас був-таки талан до юридичних наук!
— Ну, ні!.. Ви в гімназії любили грецьку та латинську мову?
— Ні, — одказав Лаговський.
— А яку одмітку мали?
— Найвищу. Чужі мови мені легко даються.
— Я так і думав. Так ви повинні зрозуміти мої юридичні успіхи... Іноді, правда, мені й здавалося, що я вроджений правник, але от зараз бачу особливо ясно, що це не моє покликання... Так!.. Ну, слухайте далі. Відбув я, значиться, університетський курс. Потім отак само, без любові до вибраної теми, я совісно написав компілятивну статтю про звичаєве право у кабардинців, за яку мене запрохано зостатися при кафедрі. Тепер я готуюся до антипатичного мені магістерського правничого іспиту — і через свою бездарність, мабуть, блискуче складу його. Рівночасно пишу дисертацію на тему, яку мені порадив мій професор: «Закони про спадщину в старомосковському праві XV—XVII віку і в тодішніх народних поглядах». Тема ця — мені така цікава, як торішній сніг. Але, побачите, я — через свою шаблоновість і бездарність — знаю вже, що дуже добре напишу й обороню цю дисертацію... та й засяду на професорській кафедрі... і поважно викладатиму студентам тую науку, до якої сам ставлюся з презирством!.. «Закони про спадщину»... це що ж таке? Це — вияснення того питання, як треба поділити поміж спадкоємцями подерті штани... господи, господи!.. Невже нас, проти нашої волі, ще мало давить буденщина, щоб я і в своїй духовній праці не хотів од неї одірватися?! Адже й без того всяка буденщина насильно вдирається в наше життя, буденні дрібниці силоміццю заїдають нас, од тих спірок про «подерті штани» і таке інше вже й так нікуди втекти не можна!.. В душі я радий був би, щоб міг хоч на хвилину забутися про щоденну мізерію й дріб’язки; радніший був би одірватися од неї, одірватися од усяких таких банальностей життя, як діленина тощо... Се в душі, в теорії. А на ділі, в практиці — от бачите, що роблю! Сам, добровільно, без чужого примусу, обібрав собі спеціальність — виясняти, як треба ділити подерті штани!.. І для кого виясняти! Адже кому треба буває ті штани ділити? Саме таким людям, яких я зневажаю з цілого серця!..
— То киньте таку нелюбу спеціальність! — зачудувався Лаговський. — Змініть її на таку, котра вам до вподоби... на таку, що ви до неї здатні і прихильні.
— А котра спеціальність мені до вподоби? До котрої я здатний і прихильний?..
— Ну-у-у, Володимире Ростиславовичу! Чи мені це знати, чи вам?.. Може, прикладна математика, механіка...
— Ат! Нема такої спеціальності, щоб мені подобалася... Всі спеціальності — банальні, всі вони — нудні, всі нічого не варті... Ще юридична — ніби трохи цікавіша.
Лаговський задумався, але зараз пригадав, що й давніш, у Криму, і оце недавнечко, на пароплаві, Шмідт залюбки перегортав ліберальну часопись «Право» і, здається, щиро казав, що ця часопись просто аж будить його до боротьби проти сучасного несправедливого світового ладу і що він радий із своїх юридичних інтересів, бо вони дозволять йому свідомо дивитися на світ і на його суспільний лад... Він голосно нагадав це й Шмідтові.
— Може, я це й був казав, — похмуро одмовив той, — але тепер того не скажу. Бо сьогодні з самісінького ранку якась огида мене взяла до всяких життєвих тривог... До чого всі ті пориви, всі ті протести, всі ті невдоволення з сучасного ладу?.. Хіба не краще — втекти кудись геть од усяких «треволнений» і закопатися кудись у таке місце, де жодних ідей немає!.. Ат! — махнув він нарешті рукою. — Мізерія — ім’я мені, мізерія!
Несподіваний здогад разом просвітлив професора. Він притяг до себе Шмідтове обличчя і скількись разів ніжно й жалісно поцілував.
— Слухайте, дорогий мій Володимире, — шептав він, ла-скаючи його голову, — ах, вибачайте, що вас так коротко зву, але ж ви, мабуть, дозволите мені звати вас попросту Володимиром?.. Ну, то слухайте, дорогий мій, що' я вам скажу: вірте мені, що жодних серйозних розчарувань у вас немає і не повинно бути. Бо я тепер зрозумів, що з вами діється. Все те, що я чую од вас, це — кажучи вашими таки словами — tristitia omnis animalis post coitum. Але ж треба думати, що вчорашньої авантури у вас не буде вже знов ані сьогодні, ані взавтра, ані післявзавтрього... Так? Ну, то в такім разі... Тільки ж простіть, що я зараз торкнуся грубого й цинічного пункту... фізіологія каже: що із свого організму чоловік оддає жінці, те в нім фізіологічно поновлюється за три дні; а коли так, то... це якраз із вашого таки матеріалістичного погляду... повинен буде й ваш лихий настрій за три дні статися гарним... Ви вже вибачайте, що я вам плещу такі грубі тривіальності, — перепрошував він Володимира зовсім наївно та й по-дитячому дивлячись йому в вічі. — Але справді, якраз отаке враження я виніс із цілої нашої розмови; і думаю тепер, що ваш оцей настрій не може тягтися довго: він тимчасовий. Та ще от моя рада вам: ви вже й тепер своєю сповіддю на половину очистили свою душу, а...