Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Професор і Шмідт довго мовчали. Професор, захоплений чудовим краєвидом, почував, що йому аж плакати хочеться. Та на кінці, перевівши очі на свого супутника, він побачив, що той не дивиться на Туапсе, а понуро втупив очі вниз, у морську загату, куди звисають його ноги.
— Що з вами, Володимире Ростиславовичу? — делікатно позвідомився професор. — Чого ви сумний?
— Не сумний, а нудний... Бо й тут моя завсідня нудьга не кидає мене — од скуки здуріти можна!.. Я був думав, що новітні враження з цієї кавказької подорожі надовго підживлять мене, аж бачу, що ні... Дивлюся на ці гарні краєвиди, а самому хочеться позіхати. Все надбридло... Скрізь скучно...
— Але ж учора ви були такі веселі!..
— Справді? Ще вчора? — Він іронічно осміхнувся — Гм! Так то ж було вчора... Але ви забуваєте, де ми опинилися. Ми опинилися, та й уже зовсім, мабуть, знатуралізувалися в стороні напівгрецькій, де, самі кажете — ніхто не знає, чим одрізняється «молодий парубок» од «молодого жеребця»...
Професор допитливо подивився на Шмідта. Той помовчав та й з лінивою іронією протяг далі:
— А вже давненько один із гуманістів, або, може, Валь-кенаріус, або взагалі хтось із нових латинщиків, встановив був закон: Omne animal post coitum triste est12.
І він розказав Лаговському, як ото вчора, наслухавшись Грицькових пісень, він вийшов на подвір’я до Грицька та й сказав йому привести дівку. Той привів; се була та сама Ама-лія, що в Андропулів служить. Грицько й покинув їх удвох серед гущавини тих велетенських акацій-гледічій, які ростуть недалеко коло дому. А сьогодні йому на світ дивитися бридко... до всього якась апатія, ніщо не цікавить, душу — мов тошнить. Взагалі це кожен раз у нього буває після таких еротичних пригод.
— То нащо ж ті пригоди? — тихо перебив його професор, силкуючись, щоб у тоні його голосу Шмідт не почув докору.
— Нащо? А пам’ятаєте, може, вірш англійського поета:
How bad, how sad, how mad, how fad was it,
But how was sweet13?..
— Ви мною тепер не гордуватимете? — закінчив він запитом, не знати чи фанфаронсько-іронічним, чи щирим.
— Я — вами гордуватиму?! Щоправда, сам я людина хоровита, ледве животію, мені жодних таких авантур не треба — але ж через те я й не беруся бути чиїмсь судцем в отаких-о справах... Я можу вас тільки жаліти, бо ви сами собі кару завдаєте. Оцей песимістичний настрій, оця апатія до всього, оце taedium vitae14 — хіба ж то все маленька ще кара?.. Дивуватимусь я хіба з того, як це ви можете шукати продажного кохання!.. Ви!.. Коли б хто інший, а то ви!..
— Бо для непродажного кохання я рилом не вийшов.
— Як треба розуміти оцей ваш енергійний вислів?
— Буквально, дослівно... так і розумійте!.. Рилом не вийшов... Погляньте лишень на мою пику.
Лаговський скоса глипнув очима на невродливе Шмідто-ве обличчя.
— Аполлоном Бельведерським вас не назву, але й особливої некраси теж не бачу... Людина — як людина.
— Ваша правда: шаблонна людина, з шаблонним обличчям, яких є тисячі, де не ступнеш... А братів моїх бачили? Хіба не гарненькі мордочки?
— Бачив... Хорошуни. Що й казати!
— Ну, то поруч них, через контраст, моя шаблонова пика здається просто рилом... А той контраст усі бачать завсіди, бо ми троє живемо разом.
— Але ж хіба саме обличчя... — хотів щось заперечити йому Лаговський.
— Знаю, знаю! — перебив Шмідт. — Хочете сказати, що людину можна любити й не за обличчя, а за душу... Ну, то знайте, хоч ви мене й ідеалізуєте: з мене найперший егоїст, а за егоїзм ніхто любити мене не хоче й не схоче...
12
Кожна звірина після спарування нудьгує.
13
Яким воно було бридким, сумним, дурним, нудним. Але ж яким воно було солодким!
14
Що жити на світі нудно.