Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Ідіть… я ще побуду.
— Ходімо, кажу тобі, — шикнув дядько Альбер. — Тіло зараз виноситимуть.
Вулиця Жан Бове була так само заповнена людом. Людей ціле море — у жалобі, з квітами, військові та цивільні…
Просто перед церквою стояв катафалк, що мав доправити загиблого українського державотворця до місця його останнього спочинку — на кладовище Монпарнас.
Марко з дядьком Альбером відійшли трохи вбік. Загубитися серед натовпу було нескладно.
За якихось десять хвилин всередині церкви почався рух — домовину з тілом Петлюри підняли і під жалобний спів понесли до виходу.
У цю мить люди на вулиці, під будинками, на тротуарах почали опускатися на коліна. Вкляк разом зо всіма і Марко. Поруч — дядько Альбер.
А труна попливла серед натовпу, над головами, просто до чорного катафалка.
— Велика була людина, — тихо промовив дядько Альбер, осіняючи себе хресним знаменням. — Істинний патріот. Хай з Богом спочиває. Його важка праця в ім’я вашої нації завершена.
Марко відчув, як клубок у горлі заворушився, очі наповнилися вологою.
— Бачиш, Марку, як люди вшановують пам’ять мсьє Петлюри? — проказав дядько Альбер, піднімаючись з колін, коли катафалк з труною головнокомандувача проминув їх. — Ось тобі і відповідь, за що його убили.
Швед мовчав. Щось відповісти було несила…
— Прощавайте, Отамане! — прошепотів українською услід жалобній процесії.
Дядько Альбер похитав головою.
— Ходімо. Пішли, Марку. І ось що… тобі треба забиратися із Франції якнайшвидше, — додав за мить, тільки-но вони звернули за ріг. — Тобі треба повертатися до Стамбулу. Ти дуже засвітився. Я не жену тебе, звісно. Але це заради твоєї ж безпеки…
— Я і так їду за два дні, — сказав Швед. — Але радше б я залишився. Шварцбарда судитимуть, і я мушу бути присутнім на тому суді.
— Послухай мене, старого… — дядько Альбер зітхнув і по-батьківськи, з жалем, подивився на племінника. — Все це отак просто не скінчиться… Безперечно, суд буде. Але ти дуже засвітився, тебе можуть упізнати, хлопчику мій, викликати свідком. А тобі цього не треба.
Марко знизав плечима.
— Та я бачив те, що бачили усі, хто в ту мить трапився на вулиці, — як Шварцбард розстріляв Головнокомандувача майже впритул…
— Не будь дурним, Марку! — трохи роздратовано промовив дядько Альбер. — Якщо цей, як там його, Самуїл Шварцбард направду є більшовицьким агентом, то все ясно як Божий день: більшовики прибрали свого ворога. Нічого дивного, з огляду на прийняту їхнім Комінтерном резолюцію про політичний терор… Чув про таку?
— Так… — Швед кивнув. — Чув.
— Але найгірше те, — продовжував дядько Альбер, — що вбивством мсьє Петлюри вони захочуть досягти іншої мети: викликати антиукраїнські настрої у Франції. Убивця, Шварцбард, як ти розумієш, — єврей. Його обрали недаремно. І цю карту совєти, безумовно, спробують розіграти на суді через своїх людей.
— Ви натякаєте… — здивовано мовив Марко.
— Що ж тут натякати? — розвів руками дядько Альбер. — Я все ще працюю у дипломатичному корпусі, як тобі відомо, тож мушу уміти аналізувати подібні речі. Ти і сам розповідав, що убивця одразу ж, на місці злочину зізнався: убив мсьє Петлюру, аби помститися за єврейські погроми…
Марко не встиг рота розтулити, аби заперечити, як дядько Альбер зупинив його жестом.
— Зачекай, не поспішай відповідати. Я не звинувачую мсьє Петлюру у погромах, просто хочу сказати, що ти не знаєш ані французького суду, Марку, ані наших присяжних. У нас все по-іншому. І останнім часом виправдовувати вбивць у Франції стало традицією… До того ж краще подумай: чи український уряд в екзилі здатен тягатися із більшовицькими агентами? Не мине і кількох місяців, як вони прямо чи опосередковано зроблять усе, аби Шварцбард перетворився із безжального цинічного вбивці в месника, в національного єврейського героя! Вони знайдуть, а якщо не знайдуть, то вигадають десятки свідчень тому, що мсьє Петлюра потурав погромам у Проскурові; ці свідчення піднесуть на блюдечку захисникам Шварцбарда, суду, присяжним, зрештою — усьому суспільству як незаперечні аргументи вмотивованості та логічності Шварцбардової помсти Петлюрі; про це напишуть усі провідні французькі і європейські газети, і ті, хто сьогодні отут стояв на колінах, проводжаючи тіло мсьє Петлюри в останню путь, перші погодяться з тими аргументами.