Комісар Мегре і Кіціус

Від автора: Моє покоління не потребує особливих коментарів до цієї давньої розмови. А от для молодших мушу написати кілька рядків, бо і самого еМ-Ге Чернишевського, і його революційну графоманію зі шкільних та вузівських курсів у Незалежній Україні, хвалити Бога, викинули. І перестали називати його іменем вулиці, пароплави, школи і колгоспи. А також ставити, де прийдеться, пам'ятники цьому утопісту. Досить того, що горезвісні «сни Віри Павлівни», в яких вона бачила комуністичне майбутнє (от де Фрейд би розгулявся!), більшовики на чолі з Леніним намагалися реалізувати у масштабах усієї планети. Чим це обернулося — почитайте у підручниках історії.

А от завдяки іншій Вірі Павлівні, яка у семидесяті роки минулого століття варила для нашої компанії каву на другому поверсі дієтичного гастроному, що був на Хрещатику поряд із магазином «Мистецтво», я дізнався від Олекси неймовірну історію, описати яку і Сименон не посоромився б.

Як правило, я намагаюся встромлятися зі своєю баньочкою на дьоготь у спогади мого друга, коли це конче потрібно, і бути при цьому максимально лаконічним. Але не завжди вдається. Так і зараз — обставини того ранку, коли ми розігналися на каву в «Дієту», вимагають супердокладного опису. Отож…

Дієтичний гастроном побудували одразу після війни у цокольному поверсі Міністерства сільського господарства. Потім, на самому початку семидесятих, чиясь розумна голова слушно вирішила, що відстань у шість метрів від підлоги до стелі магазину — то завелика розкіш. Можна сказати, архітектурна надмірність, у принципі — неприпустима у радянському будівництві. У гастрономі швиденько зробили капремонт, і він став двоповерховим. Нагорі продавали торти, а в кутку весело сичав один із перших у Києві угорських автоматів для варіння кави. Стіни були прикрашені двома виразними табличками. Перша повідомляла, що тут «Відділ відпускання кондвиробів у руки», друга — над кавоваркою — запрошувала до «Відділу вдоволення покупців на місці». Трошки нижче на шматку коробки від торта рукою Віри Павлівни було надряпане суттєве уточнення: «Покупці вдовольняються стоячи» — і велика пляма від крему замість печатки.

Ходили чутки, що спочатку у кавовому закутку стояли два-три справжні столики з пластиковими стільчиками. Потім хтось із міського партійного керівництва, зобачивши таке неподобство, буркнув: «Нічого розсиджуватися, у нас не Париж. Хай працюють». Столики-стільчики забрали, замінивши двома незугарними високими стійками зі зварного металевого прокату.

Тільки-но ми з Олексою піднялися сходами нагору, я одразу відчув якусь недобру зміну в атмосфері. Ні, народ не бився за київські торти, бо їх ще не привезли. Зате біля кавового «експресу» вишикувалася незвично довжелезна черга. А сичання кавоварки час від часу перекривали обурливі вигуки Віри Павлівни. І це теж було нехарактерно.

Ми прилаштувалися у хвіст черги і набралися терпіння.